УДК 154.4:37.033

ПЕДАГОГІЧНІ ЧИННИКИ ТВОРЧОГО САМОВИРАЖЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ІНЖЕНЕРА

У статті порушується проблема активізації творчого самовираження майбутнього інженера. Залучення до системи технічної освіти мистецьких методів навчання і виховання сприятиме розвитку творчих сил особистості.

The problem of making the creative self-expression of engineer more active is discussed. The adaptation of artistic methods in technical education will facilitate the development of a person's creative powers. Зважаючи на кризу, що сьогодні панує в освіті, необхідно на новому рівні підійти, зокрема, до питання професійної підготовки майбутніх інженерів. Найперше це стосується того "вузькоспеціалізованого формату", якого дотримуються вищі технічні навчальні заклади. Виходячи з того, що практично всі вони перетворились на університети, постає необхідність у реорганізації інженерної освіти. Це дасть змогу розширити можливості підготовчого процесу майбутніх фахівців і сприятиме вихованню всебічно розвиненої особистості. Тому загальною проблемою педагогіки вищої школи є пошук шляхів, методів і технологій формування умов універсалізації професійної освіти.

Зв'язок проблеми з теоретичними та практичними завданнями. Важливим завданням професійної освіти є підготовка не лише професіонала, а й творчої особистості. Адже щоб сконструювати будь-який прилад, потрібні не лише знання, а й багата уява. Тому виникає потреба в розробці та залученні до технічної освіти методів, що активізують не лише розумову, а й емоційно-вольову сфери особистості.

Аналіз публікацій. Серед публікацій на тему пошуку шляхів підвищення рівня професійної підготовки майбутнього інженера варто зазначити роботу В. Андрущенка "Педагогічна поезія внутрішнього духу інженера: проблема відкриття, виховання і реалізації", де зазначаються причини виникнення кризи в суспільстві і шляхи подолання її, зокрема через гуманізацію та демократизацію інженерної освіти. З цією проблемою перекликається і монографія І. Зязюна "Педагогіка добра". В ній автор ділиться своїм багатолітнім педагогічним та життєвим досвідом, описуючи різноманітні підходи і форми роботи з учнями та студентами [1, 2]. Також слід зазначити праці

Брюховецького, О. Мещанінова, Н. Ничкало,

Пазиніча, О. Пономарьова, О. Романовського та інших учених. На їх думку, викладачі повинні у своїй педагогічній практиці не лише використовувати професійні знання, вміння та навички, а й, по можливості, застосовувати творчі методи навчання і виховання.

Мета даної статті полягає у визначенні системи педагогічних чинників, що забезпечують належний рівень професійної підготовки фахівця у вищих навчальних закладах. Цими чинниками виступають такі визначальні атрибути навчально-виховного процесу, як зміст освіти, особистість викладача, застосовувані педагогічні технології, соціокультурний простір та загальна морально-психологічна ситуація у навчальному закладі, а також художній чинник. Є очевидним, що тільки в їх системній взаємодії найбільш ефективно можна забезпечити бажану якість професійної підготовки фахівця.

Виклад основного матеріалу. Важливою умовою розвитку професійної освіти є її зв'язок із життям, насамперед сферою відповідної діяльності майбутніх фахівців. Внаслідок того, що сьогодні цей зв'язок порушений, склалася несприятлива ситуація, що вимагає якнайскорішого вирішення. Не є винятком і професійна освіта інженера, що передбачає підготовку до діяльності, пов'язаної з конструюванням різних приладів, потрібних для життєдіяльності людини, і від того, наскільки цей прилад буде затребуваний сьогоденням, залежить добробут не лише винахідника, але й усього суспільства. "Сьогоднішня професійна освіта, - зазначає В. Кудін, - виправдає себе лише за умови підготовки фахівця широкого мислення, високої культури і моралі, який зуміє орієнтуватись на нові можливості, які пропонує життя" [2, с. 154].

Важливу роль у професійній підготовці інженера відіграє виявлення або самовираження особистості. Воно передбачає виявлення себе у певній сфері діяльності з кращого боку. "Бачити себе в чомусь хорошому, - зазначає В. Сухомлинський, - як важливо вміти підтримувати це благородне людське прагнення. Чи не є в цьому той могутній стимул самовиховання, що його вихователь часом так довго і болісно шукає!" [З, с. 264].

На жаль, умови, що створені сьогодні в освіті, не дають чіткої картини того, як потрібно активізувати або стимулювати виявлення чи самовираження особистості. Викладацька діяльність педагогів у більшості випадків переобтяжена всілякими "штампами" та "трафаретними" підходами. До цього додається ще й "вивихнене", за образним виразом К. Станіславського, самопочуття викладача, що є наслідком неволодіння внутрішньою та зовнішньою культурою педагога. В цьому випадку особистості важко виявити себе з найкращого боку. Тому головне завдання педагога - всіляко підтримувати в студентові будь-який вияв ініціативи, що і є тим фундаментом, на якому будується навчально- виховна система. Виходячи з вищесказаного викладач має приділяти більше уваги емоційно- вольовій сфері особистості. Адже, наповнюючи "суху" інформацію "живим" почуттям, він активізує розумову діяльність студента. Але буває так, що почуття не з'являється самепособі. Велику допомогу в цьому питанні може надати мистецтво. Воно пропонує особистості багатий грунт не лише для уяви, але й для мислення. Будь-який художній твір має в своїй основі певну безвихідну ситуацію, що спонукає нас разом з героями твору шукати з неї вихід. Великого значення мистецтву надавав В. Сухомлинський, який вважав, зокрема, що музичний образ по- новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Чи не підвищився б рівень пізнавальної активності серед студентів, коли б викладач звернувся по

Як свідчить практика, не всі викладачі глибоко розуміють важливу роль, яку відіграє мистецтво в навчанні та вихованні особистості. Але ж воно приховує в собі стільки можливостей, різноманітних "вабиків", що значно стимулюють розумову діяльність особистості! Наприклад, діти