Як стверджує Г.Уіддоусон (H.Widdowson), основним принципом педагогіки залишається "передати студенту доступні знання" [2, с. 164]. Знання передає вчитель, однак доступними вони стають лише за тієї умови, якщо студент здійснює пізнавальну діяльність у відповідь. Важливо підкреслити, що будь-які знання можуть бути засвоєнні тільки в результаті взаємодії "теорії і практики". Причому "теоретичні знання", як правило, йдуть від учителя, а "практика" завжди повинна належати студенту. Ось у цьому, напевно, і є найважливіша закономірність процесу пізнання, згідно з якою процес навчання не є рівнозначним процесу учіння до тих пір, доки теоретичні знання вчителя не перетворяться на активні знання студентів. Однак, як би вільно не почував себе студент під час заняття, його пізнавальна діяльність завжди буде лише "маневром" в тому колі пізнавальної активності, що окреслює для студента вчитель. При цьому, основним напрямком взаємодії вчителя і студента є розвиток особистості останнього, а знання, передбачені програмою, служать інструментом, за допомогою якого здійснюється розкриття особистісного потенціалу студента. Вчитель і студент взаємодіють не тільки для того, щоб останній засвоїв певний об'єм навчального матеріалу, а перш за все для самореалізації особистісних можливостей студента. Під час такої педагогічної взаємодії вчитель з наставника перетворюється на "режисера" і створює сприятливі умови для активного особистісного розвитку студента.

В межах центрованого на студенті підходу одержує подальший розвиток ідея комуніка-тивного навчання. Спілкування іноземною мовою стає більш ефективним за умови, якщо між педагогом і студентами встановлюються партнерські відносини і створюються умови для розкриття особистісних якостей студентів. Урок перетворюється в, так би мовити, "психодраму", під час якої відбувається глибока реалізація особистісних резервів та удосконалення особистісних можливостей кожного студента. Вперше в науковий обіг поняття "психодрама" було введено соціальним психологом Я.Л.Морено в 1920 році [3, с. 17]. Під ним він розумів таку організацію навчального процесу, під час якої студент розглядається як протагоніст, тобто "головний герой" згідно з традиційями стародавнього грецького театру, і замість того, щоб обговорювати певну проблему за допомогою слів, він перетворює слова на рухи. Для цього протагоніст вибирає декілька учасників зі своєї групи, які стають антагоністами (тобто виконують ролі батьків, друзів, колег та ін.). Протагоніст повністю бере на себе відповідаль-ність за "постановку" ситуацій, що вибрана ним для роз'яснення чи трансформації з подальшим переходом до комунікації. Цей процес є експериментальним відтворенням у підсвідомості студента досвіду певної дільяності за допомогою активізації попередньонабутих навичок та здібностей в якомусь конкретному її виді.

Ці дослідження у другій половині ХХ століття продовжив відомий вчений психолінгвіст Бернард Дуфе. Він розробив і застосував на практиці метод лінгвістичної психодраматургії, викладаючи французьку мову в університеті міста Майнц (Німеччина). Готуючи вчителів іноземної (французької) мови, він дотримувався однієї з фундаментальних концепцій психодрами - концепції творчої спонтанності [4, с. 23]. Як підкреслював Я.Л.Морено, навчання спонтан-ному мовленню є однією з найважливіших завдань сучасного вчителя іноземної мови. Їхній обов'язок - віднайти і розвинути у своїх студентів закладену природою здібність до творчого самонавчання. А досягти цієї мети можливо лише за умови спонтанного підходу до навчання іноземним мовам. Особистісна сторона будь-якої діяльності - це її суб'єктивний початок, дослідження ситуацій з метою виявлення її змісту та практичної значущості. Стимулом до такого роду діяльності може бути лише спілкування суб'єктів, саме тих, які мають значущість одне для одного. Заняття з іноземної мови створюють необхідні умови для такого спілкування (студент-студент, студент- вчитель, вчитель-група), оскільки діалог, рольова гра, ситуативні завдання творчого характеру є невід'ємною їх частиною.

ЛІТЕРАТУРА

Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія. - К.: Вища школа, 1997.

Widdowson H.G. Aspects of Language Teaching. - Oxford: Oxford University Press, 1990.

Moreno J.L. The Theater of Spontaneity. - New York: Beacon House, 1973.

Dufeu B. Teaching Myself. - Oxford: Oxford University Press, 1995.