УДК 373.3(091) (377.7)

Мінц М.О., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Пояснювальне читання в початкових школах Херсонської губернії ХІХ - початку ХХ ст.

У статті досліджується процес використання пояснювального читання на уроках грамоти в народних школах Херсонської губернії ХІХ - поч. ХХ ст.

The article examines the process of use yhe explanatory reading in the lessons of reading and writing in the people's schools of Kherson Gubernia in the XIX-the beginning of the XXth century. Важлива роль при навчанні учнів грамоті у початкових школах ХІХ - поч. ХХ ст. належала пояснювальному читанню. Це, по-перше, було потрібно тому, що навчання дітей велося малозрозумілою для них російською мовою і діти далеко не завжди розуміли зміст прочитаного, по-друге, учні могли з пояснень вчителя отримати корисну для них інформацію. Тому окремі слова, вирази та цілі речення пояснювалися вчителем. Передові педагоги ХІХ ст. В. Водовозов [1], М. Бунаков [2], П. Баришніков [3], М. Корф [4], П. Солоніна [5] розглядали пояснювальне читання як засіб довести учнів до швидкого, правильного і свідомого читання, правильної і точної усної передачі побаченого та почутого і, взагалі, правильної мови та правильного письма. Особлива увага пояснювальному читанню надавалася в церковних школах. Релігійні догмати вимагали детального та предметного пояснення. Така форма роботи з учнями народних шкіл отримала назву пояснювального читання.

Методика проведення уроків грамоти була предметом обговорення та дискусій на учительських зібраннях, приватних бесідах. Учасники педагогічних курсів у м. Херсоні (1914 р.) висловили думку, що пояснювальне читання є „головним засобом формування правильного і свідомого читання". Балталон („Воспитательное чтение") називав пояснювальне читання „типом читання, що повернулося до життя", яке „полягає у тлумаченні слів і фраз... які мало відповідали мові, змісту і віку учнів..." [6, с. 141].

Прикладом сучасного відношення до питання пояснювального читання є висновки Харківського вченого Т.О. Довженко (2002 р.), яка у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що пояснювальне читання вважалося засобом розвитку красномовства і передбачало використання словесних методів навчання [7, с. 100], які на той час були основними в методиці роботи з учнями на уроках грамоти в народних школах ХІХ ст. Важливо відмітити, що автору не вдалося більше проаналізувати праці сучасних наукових праць, присвячених цій проблемі. Тому ми вважаємо за доцільне висвітлити методичні засади використання пояснювального читання, які мали місце в народних школах Херсонської губернії ХІХ ст. на матеріалах сучасників дослі- джувального періоду.

Автори "Сборника методических разъяснений по предметам, преподаваемым в школах церковно-приходских и грамоты" (1903 рік) вбачали, що пояснювальне читання треба починати з незначного: із змісту статті, де на перше місце треба було поставити пояснення деяких виразів і окремих думок, потім вже розкривати план та ідею статті. Також пропонувався порядок пояснення незрозумілих слів, виразів і думок в друкованому матеріалі. На думку авторів "Збірника", пояснювати треба було лише незрозуміле для дитини і не витрачати часу на ті речі, які учень знає. Пояснення повинно було робитися зрозумілою для дітей мовою. Коротко і ясно [8, с. 160]. Пояснювальне читання могло супроводжуватися демонстрацією наочних посібників, таблиць, схем, малюнків, гербаріїв, колекцій та інше. Наприклад, в Одесі при проведенні читань, які тривали 1-2 години, учителька пояснювала незрозумілі слова, показувала картини, обговорюючи раніше прочитаний матеріал [9, с. 152]. В церковних школах на уроках священної історії законовчителеві надавалася унікальна можливість ефективно використати елементи пояснювального читання з демонстрацією географічних карт [3, с.42], картин на релігійну тематику, малюнків.

Для того, щоб пояснювальне читання з часом відходило у учня на другорядний план, учителеві рекомендувалося формувати у дітей читання швидке, правильне, свідоме, розвивати усну і письмову мову, визначати характер книжок для урочного читання. Тому для читання вчителем вибиралися статті доступного для дітей змісту. Так, в Маринському земському училищі учитель Пивоваров при знайомстві дітей з новим текстом детально пояснював незрозумілі слова і проводив розповідь прочитаного [10, с. 354]. В той же час відмітимо, що основним недоліком пояснювального читання було те, що воно постійно переривало читання, що негативно впливало на динаміку проведення навчального процесу. Тому для раціонального проведення занять пропонувалося урок будувати таким чином: 1) читання, 2) питання учителя, 3) лексичний або предметний розбір (пояснення незрозумілих слів і виразів), 4) пошук зв'язку між окремими думками, 5) складання плану, 6) переказ прочитаного, 7) пошук ідей. Поряд з цими засобами формування свідомого відношення дітей до матеріалу, який вони читали, були переказ, малювання, виліплювання, читання за ролями [6, с. 143]. Вміння переказати прочитане було однією з найважливіших задач пояснювального читання. М. Бунаков вкладав у пояснювальне читання три складових: розуміння окремих слів, розуміння речень, розуміння цілих творів. Разом з тим у цьому питанні існували дві протилежні точки зору: вимагати від учня переказувати зміст прочитаного своїми словами чи дослівно подавати текст. Основна маса учителів народних шкіл ХІХ ст. схилялася до того, „щоб діти робили переказ, по можливості, простими реченнями", зрозумілими словами. Учителем, як правило, виправлялися стилістичні помилки, яких припускався учень під час розповіді [11, арк. 223].

Для мовного розвитку учнів педагогами зверталася особлива увага на підбір літератури для дитячого позакласного читання. Вибір