УДК 378.1:364.048.6-056.26 

Букач М.М.

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ЯК ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ АДАПТАЦІЙНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В УМОВАХ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ

Стаття присвячена вирішенню проблеми організації адаптаційно- реабілітаційної роботи зі студентами з обмеженими можливостями в умовах університетської освіти через системний підхід.

Ключові слова: студенти з обмеженими можливостями, адаптаційно- реабілітаційна робота, система, компоненти системи.

Статья посвящена проблеме организации адаптационно-реабилитационной работы со студентами с ограниченными возможностями в условиях университетского образования через системный подход.

Ключевые слова: студенты с ограниченными возможностями, адаптационно-реабилитационная работа, система, компоненты системы.

The article is devoted to the problem of organization of adaptable and rehabilitation work with disable students under the conditions of university education by means of system approach.

Key words:disable students, adaptable and rehabilitation work, system components. Початок третього тисячоліття характеризується усвідомленням значною частиною українського суспільства проблеми необхідності надавати дійсні можливості людям з особливими потребами отримати повноцінну вищу університетську освіту. Важливим показником, який характеризує розвиток демократичних засад у суспільстві, є надання можливостей людині отримати освіту відповідно до свого психолого-фізіологічного рівня розвитку. Згідно з національною доповіддю «Про становище інвалідів в Україні», станом на 01.01.2008 року чисельність дітей-інвалідів в Україні становить 163 310 осіб. А якщо до цієї цифри додати молодих людей віком до 30 років, у яких є бажання, потреба та потенціал для отримання вищої освіти, то означена цифра сягне чверті мільйона осіб. І в майбутньому цей показник буде зростати, адже за даними Державного комітету статистики та міністерства охорони здоров'я України, лише за 2007 рік рівень інвалідності зріс на 10 тисяч і у подальшому інвалідність серед дітей у найближчі роки буде зростати, у зв' язку з тим, що з 1 січня 2007 року прийняті нові критерії щодо перинатального періоду та реалізації заходів виживання новонароджених.

Ситуація, що склалася з дитячою інвалідністю, вимагає розглядати її не лише як медичну проблему, а й як соціальну, що відповідає сучасному визначенню цієї проблеми Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Динаміка інвалідності населення, як свідчать дослідження науковців та досвід країн Західної Європи, суттєво залежить від соціальних чинників налагодження роботи з надання кваліфікованої соціальної, медичної, психологічної допомоги (надання освітніх послуг, перспектив на майбутнє, реабілітаційна та адаптаційна робота впливає на зниження інвалідності серед молоді). Але на заваді наданню кваліфікованої допомоги стоїть відсутність умов для безперешкодної життєдіяльності інвалідів.

Одним з критеріїв оцінки соціальної політики щодо людей з особливим можливостями є доступність їх до житла, транспорту, освітніх закладів, роботи. Разом з тим, в Україні ще не створено умов для повноцінної соціальної інтеграції людей з особливим потребами у навколишнє середовище. Україна, як член Ради Європи, 02.05.1996 року підписала Європейську соціальну хартію, у якій взяла на себе зобов'язання вжити необхідних заходів щодо забезпечення прав та високих стандартів життя для всіх категорій населення. Іншими словами, ми маємо забезпечити максимально зручні умови життя і побуту людей з обмеженими можливостями, створивши для них архітектурно-просторове середовище, у якому вони матимуть можливість користуватися всіма елементами інфраструктури громадського призначення, у тому числі бібліотеками і вищими навчальними закладами. З метою виконання взятих на себе зобов'язань, Кабінет Міністрів України постановою від 04.06.2003 року № 863 затвердив програму забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення.

Але одна справа затвердити програму, а інша - її виконати. Слід констатувати, що не завжди при відхилення будівельних робіт (будівництво та реконструкція будівельних споруд, благоустрій територій) інспекції Укрінвестекспертизи звертають увагу на відсутність споруд та технічних засобів, необхідних для безперешкодного доступу людей з обмеженими можливостями. Що спричиняє нехтування забудовниками законів та постанов? На нашу думку, це :

незначні розміри штрафів за недотримання державних вимог та порушення норм будівництва;

недостатня усвідомленість українським суспільством проблем інвалідів та необхідність створення для них безперешкодного середовища.

За даними Міністерства освіти і науки України, для безперешкодного доступу до приміщень дітей з інвалідністю 23,0 % від загальної кількості загальноосвітніх шкіл обладнано пандусами, 12,9 % - поручнями, що є необхідним для забезпечення навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх навчальних закладах. Найвищі показники забезпечення вільного доступу дітей з інвалідністю до загальноосвітніх навчальних закладах у Волинській (40,4 %), Житомирській (36,4 %), Закарпатській (45,3 %), Одеській (28,0 %), Полтавській (54,4 %), Рівненській (47,6 %), Черкаській областях (40,4 %) та м. Севастополі (82,4 %). Найкраще це питання вирішено у Хмельницькій області, де у 96,0 % загальноосвітніх навчальних закладів забезпечено вільний доступ дітей з інвалідністю.

Мережа вищих навчальних закладів налічує 2809 будівель (навчальні корпуси та гуртожитки), які лише 772 (27,4 %) - пристосовано (обладнано пандусами, поручнями, ліфтами або підіймачами) до потреб студентів із порушеннями опорно-рухового апарату [2, с. 145].

Ще одним аспектом проблеми залучення молодих людей з особливим потребами до навчання у вищих навчальних закладах є недостатньо продумана та організована професійна орієнтація і психологічна підтримка. Вибір професії для будь- якої людини має важливе значення, а особливо це стосується людей з особливими потребами, для яких, на відміну від фізично здорових громадян, вибір професії ускладнюється тим, що вона (професія) має не лише відповідати їх здібностям та нахилам, але й не має бути протипоказана їм за станом здоров'я. Виходячи з