Особливістю профорієнтаційної роботи із людьми з особливими потребами полягає у тому, що тут значне місце належить службі медико- соціальної експертизи (МСЕК), фахівці якої мають визначити за допомогою медичних, психологічних методів особистісних інтересів та нахилів людини її професійне спрямування. Фахівці МСЕК у процесі професійного відбору людей з особливими потребами мають акцентувати увагу на наступних аспектах:

медичні (визначення медичних показань чи протипоказань до конкретної професійної діяльності);

психофізіологічні - оцінка придатності особи до виконання роботи у показаних йому за станом здоров'я професіях;

психологічні - врахування при виборі професії психічних можливостей людини;

технічні - визначення показань до забезпечення людини технічними засобами професійної реабілітації та ергономічного пристосування робочого місця;

соціальні - урахування рівня загального професійного навчання, кваліфікації, сімейного та матеріального становища, відстань від житла до місця навчання чи роботи, спосіб пересування та ін.

Результатом діяльності фахівців МСЕК має бути обрана для людини з особливими потребами конкретної професії або видів праці (з урахуванням захворювання, віку, освіти, побутових умов та ін.). Але на сучасному етапі лунає багато нарікань на роботу цієї установи, які в основному стосуються низького рівня фізіологічної, психологічної та соціальної діагностики, а також обмеженим переліком професій, які пропонуються, і це не дивлячись на те, що в останні роки суттєво розширилися можливості вищих навчальних закладів щодо надання освітніх послуг і змінилися вимоги ринку праці.

Недостатній рівень мобільності роботи МСЕК щодо надання інформації про нові напрямки та спеціальності, в яких можуть навчатися люди з особливими потребами, пов'язані з тим, що відсутня співпраця з вищими та середніми спеціальними закладами.

Слід акцентувати увагу на реабілітаційній та адаптаційній роботі з дітьми із особливими потребами і продовжити цю роботу в умовах вищих навчальних закладах. Адже у переважній більшості осіб з інвалідністю спостерігається соціально- психологічна дезадаптація, що зумовлено як соціальними, так і психологічними чинниками (відсутність навичок спілкування, неадекватна самооцінка, невпевненість у собі, очікування невдачі, егоцентризм, негативне сприйняття оточуючих людей тощо), що поряд з поглибленням проблеми адаптації до життя у соціумі ускладнює процес професійної орієнтації, та, відповідно, може негативно позначитися на виборі професії. Оптимізація психоемоційного стану осіб з інвалідністю при здійсненні їх профорієнтації сприяє надання їм психологічної підтримки.

Процес навчання психологічної підтримки є важливим для всіх інвалідів, однак особливого значення він набуває для молодих інвалідів, які ще не мають професії та не працювали. Психологічна підтримка інвалідів на етапі становлення професійної орієнтації здійснюється шляхом проведення консультацій, психодіагностики, психологічної корекції, психологічного тренінгу та інших видів індивідуальних та групових методів, спрямованих на зняття психологічного напруження, формування потреб особистої ініціативи у вирішенні проблем власної зайнятості, навчання ефективній поведінці на ринку праці (формування плану пошуку роботи, складання резюме, підготовки до співбесіди з роботодавцем) тощо [2, с. 113].

Слід констатувати, що навчання людей з особливими потребами у вищих навчальних закладах України - це не правило, а виключення із правил, тому практично відсутній досвід роботи з цією категорією студентів у більшості вищих навчальних закладів. Хоча можна побачити позитивну тенденцію з означеної проблеми, адже чисельність інвалідів, які навчалися у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації, збільшилася у 2007/2008 навчальному році у порівнянні з 2003/2004 навчальним роком у 2,4 рази та становила 8315 осіб. ... Всього у вищих навчальних закладах І-ІУ рівнів акредитації у 2007/2008 навчальному році навчалося 1226 студентів- інвалідів [2, с. 92]. Слід зазначити, що організація навчання студентів з інвалідністю потребує вжиття у вищих навчальних закладах багатьох заходів, основними з яких є:

створення безперешкодного доступу до всіх приміщень вищих навчальних закладів;

забезпечення студентів-інвалідів адаптивними технічними засобами навчання (різноманітним сурдо-, тифлотехнічними та іншими адаптивним обладнанням);

розроблення спеціальних навчальних методик та програм, адаптованих для студентів з інвалідністю;

навчання викладачів вищих навчальних закладів роботі зі студентами-інвалідами тощо[2, с. 93].

Як бачимо, вирішення завдання надання можливості молодим людям з особливими потребами отримати вищу освіту наштовхуєтья на цілу низку проблем, як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, які накопичувалися на попередніх етапах суспільного розвитку. Комплексний характер проблеми вказує на те, що вирішити її можливо лише через усвідомлені системні дії, тобто використовуючи системний підхід. На нашу думку, система організації адаптаційно-реабілітаційної роботи студентів з обмеженими можливостями в умовах університетської освіти повинна складатися з наступних компоненів:

Цільовий компонент. Педагогічна система створюється з метою вирішення нагальних проблем українського суспільства. На сьогодні важливо закрити одну із прогалин в освітній системі - надання повноцінної середньої, спеціальної та вищої освіти людям з обмеженими можливостями. Ця категорія наших співвітчизників має отримати можливість працювати і приносити користь собі і державі. Таким чином, мета створення означеної педагогічної системи є одним з її найважливіших компонентів, який має бути спрямований не лише на передачу знань, досвіду, виховання певних властивостей особистості, але й на зміну відношення суспільства і самих людей з обмеженими потребами до свого місця у суспільному бутті.

Педагогічна система з отримання вищої освіти студентами з обмеженими можливостями - це об'єктивна реальність, потреби часу. Керівник, викладач, студент може бути елементом цієї системи, якщо приймає і реалізує її вимоги, сприяє досягненню