Добре відомо, що на зміст будь-якого виду освітньої діяльності впливають об'єктивні й суб'єктивні чинники. До перших, як правило, належать потреби суспільства в розвитку людського чинника як потенційної робочої сили, прогрес науки й розвиток інноваційних технологій. До суб'єктивних - політичні переваги керівних сил соціуму, методологічні позиції наукової спільно - ти тощо.

У цьому плані розвиток міжпредметних зв'язків повинен ураховувати й культурологічні тенденції, а також вплив суб'єктивних і об'єктивних чинників, що детермінують виховання й освіту, зважаючи на свої можливості.

Якщо звернути увагу на те, якими можуть бути міжпредметні зв'язки при професійній підготовці фізичних реабілітологів, то можна з літературних джерел виділити такі характеристики:

лінійно-процесові (логічні);

системні;

синергетичні.

Згідно з принципом відповідності Н. Бора, кожна нова, більш узагальнювальна теорія повинна вміщати всі відомі до того теорії як граничні часткові випадки. Виходячи з цього, лінійно- процесові характеристики міжпредметних зв'язків свідчать про те, що вони торкаються, як правило, двох-трьох споріднених предметів (дисциплін), логічно між собою пов'язаних. Ефективність впливу міжпредметних зв'язків, що мають логічний характер, відносно невисока [6].

Системний характер застосування міжпредмет- них зв'язків забезпечує їх стабільність, послідовність їх використання та всебічність у раціональному забезпеченні навчально-виховного процесу підготовки фізичних реабілітологів у межах класичного системного підходу. Цілком очевидно, що синергетичне управління освітнім процесом є резонансним і здійснюється за законами самоорганізації, що розміщені на спеціальних носіях - цільових проектах або акціях. Інструментарієм у подібних випадках буде виступати проектно-цільове управління. Унаслідок реалізації цільового проекту новий порядок привноситься в систему за законом самоорганізації (І. Пригожин), що змінює базову організаційну культуру системи, тобто система набуває іншої якості. І тільки після цих описаних подій можливе використання механізмів лінійного й системного характеру.

Резюмуючи представлені положення, можна стверджувати, що міжпредметні зв'язки є такою відкритою й нерівноваженою нелінійною (до пори до часу) системою, що спирається на внутрішні інформаційні ресурси, ураховує зміну чинників зовнішнього й внутрішнього впливу та забезпечує основні цільові проекти й установки свого функціонування у процесі професійної підготовки фахівців у галузі фізичної реабілітації.

Останнім часом (як свідчать дані літератури) перспективним технологічним і методичним підходом в освітньому просторі вважається саме синергетичний підхід, що приходить поступово на зміну системному; сучасна стратегія діяльності всього людства, у тому числі сфера освіти, усе більшою мірою починає спиратися на принципово нову парадигму, серцевиною якої є синергетика - теорія самоорганізації складних відкритих систем.

У цьому контексті особливу увагу звертають на себе сьогодні системно-синергетичні ідеї, що енергійно входять у русло сучасних педагогічних досліджень і пов'язані з нестійкістю, невизначеністю й хаотичністю живої педагогічної реальності, як і життя взагалі.

Чимало вчених, які працюють у галузі синергетики, активно розвивають її ідеї й положення в різних сферах (О. Князєва, С. Курдюмов, О. Мітькін, О. Остапчук, І. Пригожин, Г. Хакен та ін. Безпосередньо в педагогічній дійсності його досліджують І. Добронравова, В. Крилов,

Лутай, Л. Новикова, О. Остапчук, В. Редюхін,

Шевельова та ін.).

Питанням ефективного використання синергетики в облаштованості сучасного інноваційного освітнього простору України присвячена робота О. Остапчука [5]. Природність розгортання інноваційних педагогічних процесів на методологічних засадах і принципах синергетики криється вже в самій семантиці цього слова (від грец. synergeia - спільний, колективний вплив). Синергетика досліджує класичну взаємодію з позицій реального взаємозв'язку складних і відкритих систем, які постійно розвиваються завдяки природним властивостям до самореалізації. Звідси педагогічну систему розуміють як соціокультур- не середовище, у якому постійно здійснюються особистісні трансформації всіх її суб' єктів у результаті взаємовпливу та впливу чинників внутрішнього й зовнішнього характеру. За допомогою синергетики - науки про нестабільність - можна обґрунтувати нові підходи до дослідження педагогічних явищ, що постійно змінюються.

О. Остапчук підкреслює: «Значення синергетики для освіти пов' язане передусім із можливістю інтегрувати предмети, глибоко вивчати між- предметні зв'язки, повніше реалізовувати основні дидактичні умови для організації та проведення навчального процесу на основі головних його принципів» [5, с. 21].

Цілком зрозуміло, що системно-синергетичний підхід не може розглядатися в якості своєрідної панацеї для вирішення всіх проблем педагогіки, на що цілком справедливо вказують

О. Козлова, О. Мітькін, В. Розін та ін. Однак, педагогічну науку синергетика збагачує поняттям «відкрита система», що дає можливість розглядати педагогічні системи в якості саморефлек- сивних, здатних працювати в умовах наявності суперечливої інформації.

Відкриті системи здатні сучасно реагувати на зовнішні й внутрішні зміни, оскільки є самоорганізованими. Відкрита система та відкритість викладача постійно поповнюється новими знаннями й технологічними продуктами, рефлексивно та своєчасно реагує на зміни, що постійно відбуваються, набуває якісно інших властивостей не через революційну «ломку», а безперервно. Синергетичний підхід руйнує псевдостереотипи, пов' язані з помилковими уявленнями, що стосуються банальних структурованих елементів і начал. Синергетичний підхід утверджує гармонію, і при цьому не плутає хаос з руйнівними процесами. Лише повною мірою вирішенні суперечності між гармонією й хаосом у кожній системі позначає її прогресивний розвиток; у той же час абсолютизація того або іншого положення не сприяє актуалізації особистісного, творчого потенціалу того, хто навчається.

Керуючись принципами синергетики, можливою й реальною стає побудова особистісно- орієнтованого освітнього простору, перехід на діалогічний рівень педагогічних систем, а самих педагогів - до інтерактивних методів навчання й колективної творчої діяльності студентів.

Досліджуючи