Синергетичний підхід до осмислення сутності міжпредметних зв'язків дозволив нам говорити про такий їх поділ:

міжпредметні зв'язки, що відіграють важливу роль у становленні й розвитку системно-синергетичного мислення, прийняття й розуміння реальної дійсності в тісному взаємозв'язку її змісту та форми, зовнішнього й внутрішнього, порядку й хаосу, частини й цілого;

міжпредметні зв'язки, які передбачають синергетичну діяльність суб'єктів навчально-виховного процесу, що забезпечується формуванням системних знань, умінь і навичок у студентів із різних дисциплін і сприяють виконанню завдань професійної освіти.

Академік Б. Ананьєв знайшов акмеології місце в системі наук услід за педагогікою, говорячи тим самим, що акмеологія вивчає закономірності розвитку дорослих людей під впливом освіти або засобами освіти. Він чітко окреслив місце акмео- логії в системі дисциплін, що досліджують вік і часові фази життя людини як індивіда, побудувавши таку логічну послідовність: ембріологія людини, морфологія та фізіологія дитини, педіатрія, педагогіка, акмеологія, геронтологія [1]. Згідно з Б. Ананьєвим, акмеологія вивчає людину як індивіда з його природними властивостями (стать, вік, здоров'я, рівень фізичного розвитку, генетичні передумови розвитку, рівень розвитку інтелекту); у своїх масштабних дослідженнях, здійснених з групою вчених (Є. Степанова, М. Обозов, О. Бодальов), він дійшов висновку, що в ході розвитку дорослої людини збільшується ступінь її навченості при деякому уповільненні швидкості інтелектуально-мисленнєвих реакцій, що освіта дорослого допомагає підвищенню життєдіяльності та життєстійкості, а все це помітно уповільнює інволютивні процеси; при цьому головний висновок полягав у тому, що освіта є основним і провідним чинником творчого розвитку дорослої людини.

Предметом акмеології є закономірності розвитку й саморозвитку особистості, самореалізація творчого потенціалу й розвиток творчої готовності до майбутньої професійної діяльності, закономірності навчання професіоналізму в навчальній діяльності, самоосвіта [2; 9]. А це важливо для формування професійного напрямку й розвитку здібностей до професійної діяльності розвитку професійної компетентності.

При підготовці майбутніх фізичних реабіліто- логів потрібно використовувати положення акмео- логії, що є важливим для формування професійного напрямку й розвитку здібностей до професійної компетентності.

Акмеологічна стратегія навчання будується на основі принципу акмеології. Акмеологічний принцип визначає взаємозв' язок загальної й професійної (спеціальної) освіти. І в цій якості він уже виступає як синтетичний принцип, що включає в себе такі дидактичні принципи: наступності, міжпредметних зв'язків, системності, інтеграції тощо, які у своїй сукупності, зважаючи на кваліфікаційну характеристику майбутнього фахівця, визначають якість його підготовки в оптимально стислі терміни [8].

Особливо цінною й нагально необхідною повинна стати акмеологія вдосконалювання, корекції й професійно-педагогічної діяльності в контексті неперервної освіти (самовиховання й самоосвіта, безперервний професійно-особистісний розвиток у системі «довічної» освіти). В. Мар- тиненко зазначає, що «ідея довічної освіти - потреба особистості, прагнення до пізнання себе й навколишнього світу, освіта «крізь усе життя» [3, с. 56].

Важливе значення при підготовці майбутніх фізичних реабілітологів має акмеологічний підхід. Реалізація цього підходу передбачає чітке виділення міжпредметних понять на основі аналізу міжпредметних зв'язків, поглиблення раніше вивчених понять при викладанні дисциплін на основі принципу послідовності, формування знань та вмінь на основі мотивації вивчення фахових предметів, підвищення інтересу до вивчення дисциплін на основі мотивації вивчення предметів спеціальності.

На наш погляд, становлення й акмеологічне просування в будь-якій професії можливе тільки при стійких мотиваційних механізмах, активності особистості в навчанні та вдосконаленні протягом усієї професійної життєдіяльності. Таким чином, акмеологічний підхід при підготовці майбутніх фізичних реабілітологів передбачає використання наукових знань при досягненні практичних цілей.

Отже, аналізуючи й систематизуючи думки та зафіксовані положення дослідників та інформаційних джерел, ми можемо говорити про такий розподіл міжпредметних зв'язків (з урахуванням акмеологічного підходу):

міжпредметні зв'язки, що сприяють формуванню професійної спрямованості, розвитку здібностей до професійної діяльності, стимулюванню набуття професійної компетентності;

міжпредметні зв'язки, що відіграють важливу роль у вдосконаленні загальних якостей і властивостей особистості, культури, темпераменту;

міжпредметні зв'язки, що базуються на використанні методів самовиховання (самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самонавіювання, самообов'язок), що застосовуються при навчанні професійно орієнтованих дисциплін і формують прагнення до самовиховання, самоосвіти, самопізнання для самовдосконалення людини.

Особливого значення набувають проблеми, які розглядаються, у контексті методолого-дидак- тичних підходів практичної підготовки фахівців із фізичної реабілітації. Як відомо, сучасна педагогіка являє собою спаяний у єдине ціле комплекс теоретичних і прикладних наук про вчення, виховання й освіту як спеціально організовані й цілеспрямовані процеси, а також про шляхи їх удосконалення [13].

Цілком зрозуміло, що наукове обґрунтування системи підготовки фахівців у сучасних педагогічних вищих навчальних закладах повинно бути чітко методологічно обґрунтовано. Стратегічно обґрунтованою й тактично вивіреною з урахуванням інтегративності, оптимального смислу життєдіяльності й спрямованості на кінцевий результат повинна бути система методолого-дидак- тичних підходів практичної підготовки фахівців із фізичної реабілітації.

Висновки.

Сутність поняття «міжпредметні зв'язки» ми пропонуємо розглядати на основі синергетичного, культурологічного, акмеологічного, гносеологічного, аксіологічного підходів. Ці підходи дозволяють широко розкрити можливості значення міжпредметних зв'язків та з позицій синергетичного підходу трактувати їх як систему взаємо- пов' язаної