Оцінка сформованості культури спілкування спеціаліста агропромислової сфери перш за все вимагає врахування педагогічного підходу - професіональне спілкування зі студентами у цілісному педагогічному процесі, яке проявляється у двох напрямках: організація своїх відносин зі студентами і керування спілкуванням останніх (А. А. Леонтьєв); професіональне спілкування педагога з вихованцями, яке має певні функції і направленість на створення позитивного клімату для його здійснення [7, с. 217]. Великого значення у педагогічній та науковій діяльності надавали саме педагогічному підходу, тобто засобами впливу завдяки особистістю педагога на форму- вання особистості вихованця, такі науковці та педагоги, як І.А. Зязюн [20], І.П. Підласий [23], Н.В. Кузьміна [10], В.А. Кан-Калик [6], Л.О. Са- венова [28] та багато ін.

У свою чергу Н.В. Кузьміна, спираючись на педагогічний досвід в організації педагогічного дослідження Г. А. Засобіної, подає такі критерії оцінювання на основі порівняльного дослідження конструктивної діяльності вчителів із різним рівнем педагогічного: 1) якщо студент може виявити всі помилки в роботі учня і встановити, які недоліки в знаннях учня могли стати причиною помилки, можна розцінювати це, як «перед уміння»; 2) якщо студент може встановити, які недоліки в роботі вчителя стали причиною помилки, які види навчальної роботи треба використовувати для уникнення її, то можна розцінювати це, як «попереднє» уміння; 3) якщо при цьому студент може передбачити заздалегідь можливі помилки і попередити деякі з них, то можна вважати, що вміння сформувалося. Безпомилкове виконання всі вищевказаних дій можна розцінювати як ідеальне вміння [10, с. 45-46]. На наш погляд, сфор- мованість культури професійного спілкування педагога, як засобу впливу на підвищення рівня культури спілкування студентів аграрного університету, можна визначити ієрархічною структурою таких компонентів: комунікабельність, розвиток комунікативних умінь, які дозволяють знайти підхід до кожного учасника, зацікавлено і уважно вислухати його, бути природнім, толерантним; володіння технікою спілкування: внутрішньо-зовнішньою: просодикою (характеристика голосу: темп, тембр, висота, гучність; кінесикою (комунікативно значущі рухи: виражальні рухи (міміка, жести, пантоміміка, постава); технікою мовлення: темпоритм, дихання, дикція; вміння створювати атмосферу довіри, яка б дала змогу без перешкод спілкуватися в діалогічній формі, аналізувати і корегувати хід обговорення та діалогу в групі студентів; бути фасилітатором (помічник, той, що полегшує будь-яке завдання, дужки вставлені мною. - К. О.), використовувати прийоми спілкування, які підтримують учасників діалогу в ході бесіди.

Аналізуючи підбір підходів у професійної діяльності педагога, який має безпосередній вплив на культуру спілкування студента-аграрія, на особливу увагу заслуговує системний підхід у виокремленні мовленнєвих здібностей викладача у роботі Л.О. Савенкової і Н.Б. Крилової. Науковець вважає, що успішність формування комунікативних умінь педагога визначає наявність у нього відповідних здібностей [28, с. 8] Здібності - індивідуально-психологічні властивості особистості, які є умовою успішного виконання одного чи декількох видів діяльності [27]. Л.О. Савенкова конкретизує ознаки вмінь викладача, поєднуючи їх у трикомпонентну структуру: під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; здібностями називають не всі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішного виконання якої-небудь діяльності або багатьох діяльностей; поняття здібності не зводиться до тих знань, навичок чи вмінь, які вироблені у даної людини [28].

З огляну на вищезазначене педагог у професійній діяльності повинен спиратися на системний підхід, що надає можливість, на нашу думку, формувати та розвивати культуру спілкування у студентів агропромислового комплексу. Системний підхід опирається на принцип системності, що передбачає «(у психології) - методологічний підхід до аналізу психічних явищ, коли відповідне явище розглядається як система, яка не зводиться до суми своїх елементів, яка володіє структурою, а якості елемента встановлюються його місцем у структурі» [19, с. 527]. У педагогічних доробках та наукових дослідженнях цей підхід мав своє відображення та практичне застосування у роботах І.А. Зязюна [20], І.П. Підласого [23], Л.О. Савенкової [28], Л.А. Петровської [22], Н.В. Кузьминої [10] та багато ін.

Суть такого підходу передбачає, перш за все, комунікативні уміння самого викладача до яких можна віднести такі: мовленнєве спілкування; володіння не мовленнєвим (вербальним спілкуванням); професійно-педагогічна увага; соціальна перцепція; орієнтування у ситуації спілкування; створення творчого самопочуття.

Комунікативний підхід передбачає, насамперед, як засвоєння правил, так і їх практичне використання, як свідоме, так і підсвідоме в мовленні. Даний підхід має на меті оволодіння засобами спілкування та уміння говоріння, читання і письма спрямоване на їх практичне використання, а отже, і організацію навчальної діяльності для вирішення комунікативних завдань, максимально наближених до реального спілкування, тобто здійснюється в умовах, що моделюють спілкування. Пасов Е. зазначає, що наближення до потреб комунікації можливе лише при врахуванні системи мовленнєвих засобів і відповідної