Сталий розвиток університетської системи освіти зумовлений потребою та можливістю педагогічного забезпечення сталого розвитку цивілізації. Так само, як вважає Е. Фромм, "справжня надія на перемогу над дегуманізованим суспіль- ством мегамашин і побудову гуманістичного індустріального суспільства зумовлена можливістю укорінювати в життя традиційні цінності, а також появою такого суспільства, яке уможливить любов і цілісність" [16, с. 186].

Головною перешкодою на шляху до сталого розвитку університетської освіти є проблема влади. "Влада продовжує головувати над економікою, політикою та суспільством. Інакше і не могло бути. Теперішня влада вийшла з надр старого ладу та змушена пристосовуватися до нових умов... У своїх вчинках вона керується своєрідною "філософією компромісу", яка зберігає за чиновницькою елітою свободу лавірувати у політико-економічному просторі між максимумом контролю та мінімумом відповідальності" [11, с. 169].

Ми переконалися, що інтереси університетської освіти повинні відстоювати як керівники, так і всі учасники навчального процесу. При цьому слід відокремлювати дві групи завдань. По-перше, у зовнішній політиці - захищати територіальну цілісність, політику, економічну та духовну незалежність та стабільність університетської системи освіти. Подруге, у внутрішній політиці - забезпечувати баланс соціально-групових та індивідуальних інтересів як у середовищі університетської системи освіти, так і в суспільстві, в освітньо- науковому просторі. Враховуючи наведене при визначенні змісту поняття "сталий розвиток університетської системи освіти", слід розділяти саме ці дві окремі сфери інтересів.

Університетська система освіти є однією з підсистем всього суспільства, тобто більш великої системи. Тому розвиток університетської системи освіти відбувається у темпі, який відповідає темпу розвитку більш охоплюючої системи, тобто у темпі розвитку суспільства [12]. У той же час прискорення руху у процесі розвитку університетської системи освіти виступає своєрідним каталізатором, який відповідно впливає на прискорення розвитку, тобто руху, більш великої системи - суспільства. Зрозуміло, що чим більше людей суспільство здатне задіяти у функціонуванні університетської системи освіти, а це студенти і викладачі, співробітники, тим співвідношення мас та інерційності будуть наближуватися і тим відчутніший буде вплив університетської системи освіти на характер розвитку суспільства у цілому. На нашу думку, означене і зумовлює спрямування розвитку університетської освіти від масової до всеохоплюючої.

Оскільки в Україні все активніше утверджується ринок освітніх послуг, то необхідно усві-домлювати, що теорія вільного ринку - це теорія малих відхилень від рівноваги. За свідченнями французького економіста Кіне, при відхиленні цін від рівновагових, що перевищує 10 %, у Франції вводиться державне регулювання цін [11, с. 144]. На наше переконання, саме такою повинна бути спрямованість діяльності Мініс-терства освіти і науки України.

В умовах інформаційного суспільства, коли вирішальним чинником суспільного прогресу, ресурсом розвитку виступає інтелектуальний потенціал, рівень науково-технічної діяльності та значимість університетської системи освіти неможливо перебільшити. Як переконливо доводить О.М. Новіков, йдеться про те, що потрібне чітке усвідомлення всім суспільством того, що динаміка, течія, розвиток, ріст університетської освіти за якісними і кількісними показниками повинні обов'язково випереджати динаміку, течію, розвиток суспільства як цілісної системи.

Методологія дослідження моделей розвитку університетської системи освіти, на нашу думку, має базуватися на ключових поняттях класичної тріади теорії еволюції Ч. Дарвіна: мінливість, спадкоємність та відбір [10, с. 20]. При цьому до мети дослідження моделей розвитку університетської системи освіти не входить точне передбачення конкретних подій у конкретні моменти часу. Мета полягає у з'ясуванні загальних властивостей і якісних характеристик процесів розвитку університетської системи освіти [11, с. 297].

Мінливість характеризується випадковістю та невизначеністю. Останні виникають як прояв загальних законів природи, що керують "рухом матерії та розвитком її організаційних форм" [10, с. 20-21]. Спостерігається безперервний процес утворення нових організаційних форм університетської освіти, їх неухильна руйнація, зміна, послідовний перехід з одного стану в інший, що відповідає законам діалектики самоорганізації.

Спадкоємність визначає природну схильність до слідування традиціям, поважне ставлення до національних особливостей. Фактично з позицій системного аналізу спадкоємність відтворює вплив минулого, забезпечує врахування досвіду попередніх поколінь на майбуття. Разом з цим спадкоємність визначає спроможність системи університетської освіти не стільки зберігати свої особливості, скільки зумовлює природну здібність до оновлення, цілеспрямовано від минулого до майбуття і при цьому майбуттю залежати від минулого.

Відбір, як правило, визначають як процес збереження життєздатності найбільш сильними. Залишаються лише ті, хто вижив у конкурентних умовах на ринку освітніх послуг.

Підкреслимо, що у природі ці класичні чинники чи етапи розвитку утворюють єдине ціле, тобто цілісну систему, де частка не існує без цілого. Мова йде фактично про класичну модель розвитку, що органічно базується на єдиних законах природи. Мінливість утворює підґрунтя будь-якого процесу розвитку, оскільки враховує випадковість в умовах невизначеності, що гарантує безмежне поле можливостей. Можливостей для вибору з наступним кроком реалізації. Тобто реалізується лише відібрана сукупність з набору. Сукупність, що пройшла, задовольнила певному уявленню, спеціальним умовам, тобто принципам, критеріям відбору.

Природа не ставить собі мети, а в процесі свого розвитку спирається на спадкоємність, визначає причини, враховує мінливість, які трансформує у наслідки через відбір. Принципи відбору без- перервно змінюють один одного, доповнюють один одного, природним чином досягається компроміс при розв'язанні протиріччя. Для соціальних систем, у тому числі університетської системи освіти, досягнення