Як нагадує И. Масуда, нова теорія генезису сучасної людини спростувала усталену еволюційну теорію та підносить значення біологічного чинника природи сучасної людини як виду. Сучасна людина як вид має риси, які є вирішальним чинником, що відрізняють її від попередніх людських видів: розвинені лобні частки, складний голосовий орган і вправний відставлений палець [9, с. 341]. Для постіндустріального суспільства И. Масуда виділяє три потужні наукові підвалини генезису, що визначають можливість для появи нового типу людини: "комп'ютер, новий спосіб комунікації й роботи, які аналогічні розвитку лобних часток, складному голосовому органу і вправному відставленому пальцю" [9, с. 342].

Доцільно навести думку М. Каддафі: "В основі існування Сонця лежить монолітність усіх газів. Таким чином, основою існування є чинник єднання. Суспільний чинник, тобто національна самосвідомість, - це чинник єднання будь-якого суспільства" [7, с. 109]. Отже, єднання суспільства навколо університетів є провідною ідеєю сталого розвитку як університетської системи освіти, так і регіону.

Нарешті, визначимо, що поділ на окремі моделі розвитку в умовах динамічних змін у суспільстві є певною мірою умовним. Життя значно складніше, тому принципи розвитку університетської системи освіти взаємозалежні та доповнюють один одного. Більше того, розвиток однієї університетської системи освіти відбувається у різний період часу за різними алгоритмами, що відповідають різним моделям розвитку. Як зазначає Р.А. Акофф, "треба припинити чинити так, ніби природа поділяється на дисципліни, як в університетах" [2, с. 25].

На думку Е. Фромма (1900-1980 pp.), сучасне технологічне суспільство як технологічна система "запрограмована за двома принципами, які визначають зусилля й думки всіх, кого вона охоплює. Перший принцип полягає в максимі: все, що можливо технічно зробити, слід зробити... навіть ціною відмови від задоволення багатьох потреб тут, на Землі. Цей принцип заперечує всі цінності, розвинуті гуманістичною традицією, згідно з якою варто робити лише те, що потрібно людині для її зростання, радості, розуміння того, що це прекрасно, що це є добром, що це є істиною. ...Якщо це технічно можливо, то решта цінностей нехтується, а підвалини етики визначаються технологічним розвитком.

Другий принцип - це максимальна ефективність і продуктивність. Як наслідок, вимога максимальної ефективності викликає вимогу міні-мальної індивідуалізації.

...Обмежуючись вузькими рамками сьогоденних цілей компанії, можна зробити працівників слухняними й керованими, у результаті підвищуючи ефективність діяльності компанії. Але коли йдеться про службовців як людей, то результатом також є виникнення в них почуттів меншовартості, стурбованості, пригніченості, які можуть призвести до байдужості або до ворожості" [16, с. 141-143]. Вчений особливу увагу звертає на усунення еле-ментів творчості при означеній організації праці шляхом розподілу й членування завдань, коли не залишається потреби для розмірковувань та міжособового контакту. Ефективність у вузькому значенні виявляється надзвичайно неефективною, коли розширити межі часу й масштаби предмета аналізу, "може деморалізувати людей і дорого коштувати й людині, й суспільству".

Панування цього ж принципу "максимальної продуктивності", у простішому вигляді - "чим більше, тим краще", призводить до порушення рівноваги у системі в цілому. "Якщо всі зусилля спрямовані на те, щоб робити більше, якість життя втрачає будь-яке значення, а діяльність, що була засобом, стає метою" [16, с. 144-145].

Е. Фромм підсумовує таким чином, що ефективність бажана в будь-якому типі цілеспрямованої діяльності. Але слід враховувати Людський чинник в межах ширшої системи. Як слідство, у жодному з типів діяльності ефективність і продуктивність не повинні домінувати.

Зауважимо, що розвиток університетської освіти - це задача, яка відноситься до стратегічних напрямів, що є прерогативою держави, підґрунтям її національної безпеки. Державу нового типу можуть побудувати лише високоосвічені власні нові національні кадри, орієнтовані на національні інтереси, вільні люди з новим рівнем світогляду.

Домінуючою тенденцією розвитку української університетської освіти стають виховання, формування нового рівня світогляду, демократизація особистості та пристосування її до життя в умовах свободи [6]. Свобода - це критеріальна ознака якості університетської освіти. Тобто для людини XXI століття свобода є першим правом. Усі зусилля щодо розвитку університетської освіти залишаються марними, якщо ми не здобудемо для нас та не залишимо для нащадків права вибору.

Ми поділяємо думку Ю.П. Азарова: "Оновлення - закон розвитку освіти" [1, с. 152]. Тобто розвиток - це властивість інноваційної університетської системи освіти, якій притаманні гнучкість, мінливість, динамізм. А реальні умови як внутрішнього, так і зовнішнього середовища встановлюють своєрідний коридор, у межах якого можливий багатоваріантний пошук, рух усіх складових навчального процесу.

Таким чином, розвиток полягає у змінах, у різному темпі і з різною інтенсивністю, в кращій підгонці один до другого, сукупності головних та змістовних, а також другорядних характеристик стану систем різного роду, які взаємодіють у різному плані, по-різному адаптуються один до одного. При цьому одні з систем більш активні та агресивні, але не в змозі існувати одна без іншої.

Отже, будь-яка університетська система освіти з часом змінюється і при цьому, як правило, відокремлюють характерні три етапи у її життєдіяльності.

Перший етап пов'язаний зі становленням, тобто зростанням новоутвореної інституції, що слідує