після народження (заснування). Цей стан займає 9-11 років, які використовуються на підготовку першого випуску фахівців, що триває 4-6 років, та наступних п'яти випусків, тобто охоплює 5 років. Як правило, такого визначення терміну дотримуються експерти Державної акредитаційної комісії (ДАК) України при проведенні ліцензування та акредитації закладу до навчання іноземних студентів.
Зауважимо, що перший етап у розвитку університетської системи освіти, що пов'язаний зі становленням, зростанням, є характерним не лише для новоутворених інституцій. Цей етап, на нашу думку, притаманний також традиційно діючому закладу на певному етапі його життєдіяльності. Це пов'язано з природним процесом старіння керівництва, досягнення пенсійного віку, зміни життєвих пріоритетів, зниженням актив-ності та сприяння інноваційних пропозицій, що не тільки повинні своєчасно відповідати змінам у соціальному оточенні, середовищі країни, але ще і мати випереджальний характер. Тобто природна зміна лідера і, як правило, пов'язана з цим зміна команди лідера вносить дух нового часу, нової генерації, нового покоління науково- педагогічного персоналу. Означена зміна зумовлює спотворення у традиційно діючому закладі змін, що пов'язані зі становленням, зростанням до нових вимог, поглядів, нового духу на новому витку спіралі.
Ось як цей новий процес змін описує видатний мислитель ХІХ-ХХ ст. Хосе Ортега-і- Гассет (1883-1955 pp.), який критично осмислював ідею Університету [13, с. 67-107]: "Задовольняючись наслідуванням та уникаючи імперативу, який каже мислити й переоцінювати власним розумом ті важливі питання, наші найкращі професори хоч і знаються на деталях останніх досягнень своїх наук, проте живуть в атмосфері п'ятнадцятирічної чи двадцятирічної давнини. Така трагічна відсталість властива кожному, хто не силкується бути самобутнім, творити свої переконання. Кількість же років, протягом яких триває ця відсталість, не випадкова. Кожен історичний витвір, науковий чи політичний, - це витвір певного духу чи модусу людського розуму. Той модус із приходом кожного покоління постає в певній фіксованій пульсації або ритмі. Одне покоління, випромінюючи свій дух, творить ідеї, цінності тощо. Той, хто збирається наслідувати ці витвори, мусить зачекати, поки їх буде завершено, тобто поки попереднє покоління закінчить свою працю, і наслідувач засвоїть їхні принципи тоді, коли сили попередників почнуть слабнути, а інше, нове, покоління торуватиме вже свою реформу, засновуючи товариство якогось нового духу. Кожне покоління з п'ятнадцяти років бореться за втілення своїх принципів у життя, і ще п'ятнадцять років вони мають чинність. Отже, народи-наслідувачі чи народи без власної автентичності постають невблаганним анахронізмом. На чужині варто шукати інформації, та аж ніяк не моделі.
Отож нема як обминути кардинальне питання: "Якою ж є місія Університету?" [13, с. 71].
Другий етап пов'язаний зі структуризацією, тобто визначенням наявних зв'язків між окремими аспектами (елементами) об'єкта, що досліджується, їх налагодженням та визначенням їх пріоритетів, значимості, тобто визначення міри цих зв'язків. На нашу думку, цей етап складає 8-10 років розвитку. Це пов'язано з тим фактом, що найбільш вирішальні зв'язки встановлюються групою осіб, які керують процесами університету, займають посади у віці приблизно 50-55 років та активно працюють лише до 60-65 років. Цей період найбільш повно відповідає змісту розвитку.
Третій етап пов'язаний зі зміною, ротацією у групі осіб, керівників, тобто перебудовою. На нашу думку, цей етап розвитку складає 5-10 років. Етап характеризується моментом біфуркації, коли відбувається процес розгалуження можливих шляхів розвитку. Цей етап значною мірою залежить від корпоративної культури, особистісних якостей першої особи, команди лідера, соціально-економічних умов та перетворень у суспільстві.
Тобто зміна цілей та пріоритетів на окремих етапах життєдіяльності зумовлює зміну моделі оцінки закладу шляхом створення моделей розвитку університетської освіти, їх взаємодоповнення та взаємозбагачення. Але для вимірювання змін, рівня розвитку університетської системи освіти та оцінки характеру цього розвитку потрібно визначити сукупність, систему гранично-критичних показників чи критерії оцінки цього розвитку. Отже, потрібне створення ієрархічної моделі розвитку університетської системи освіти, у тому числі для оцінки якості закладу та характеру змін.
Відокремлення трьох етапів скоріше відповідає якісному опису розвитку університетської системи освіти. Для усвідомлення взаємозалежності та характерних рис у наступності, у процесі переходу від одного покоління до іншого, у процесі природного переходу від минулого через сьогодення і до майбуття на рисунку 1 наведена графічна форма опису зазначеної моделі процесу розвитку.
Приймемо, що загальний цикл життєдіяльності покоління в освітній системі, носієм якої є одне покоління науково- педагогічного персоналу (НІ 111), впродовж тридцяти років поділяється рівномірно по десять років на кожний з трьох виділених етапів розвитку. У координатних осях, де по горизонталі будемо відмічати роки у процесі життєдіяльності, а по вертикалі - індекс розвитку, або продуктивність, або рівень добробуту, зазначений цикл буде мати форму рівнобічної трапеції, що зображена на рис. 1. Припустимо, що зміна поколінь відбувається пропорційно, шляхом еволюційної заміни одного покоління науково- педагогічного персоналу другим, наступним. Тоді зміна поколінь та загальний вплив на розвиток всієї освітянської системи характеризується як сума окремих складових, як це описується у дослідженні В.І. Арнольда [3, с. 100-102]. Перехід від першої групи науково-педагогічного персоналу до другої, при лінійному (позиція 1 на рис. 1, а) ха-рактері змін у продуктивності групи чи при нелінійному (позиція 2 на рис. 1, а), але симетричному характері зміни продуктивності групи, характеризується як стабільний. Тобто сумарна характеристика залишається на одному, горизонтальному, рівні і не