Що ж стосується безпосередньо організації педагогічної практики, то вона у США зіткнулася з тими ж проблемами, що і у нас, тобто: переважання теоретичної підготовки над практикою; поділ теоретичного і практичного навчання в практиці роботи університетів; невирі шеність питань, пов' язаних з кері вництвом практикою. Хоча слід констатувати, що останнім часом в провідних університетах все активніше створюється мережа різноманітних лабораторій, які складають основу практичного навчання. Сьогодні в США більш чітко розуміють вимогу ринку щодо підготовки якісного фахівця, тому одним із пріоритетів освітньої політики є розуміння того, що не можна якісно навчати, якісно навчатися, засновуючись лише на теоретичному сприйнятті знань. Саме в умовах лабораторії студенти мають відчути на практиці знання, отримані на лекціях та у ході самостійної роботи.

Розбудова власної концепції питань практичного навчання студентів у нашій державі також має свою історію, але не вдаючись до подробиць, мусимо констатувати, що вирішення цього питання в освітній системі України характеризується використанням максималістських підходів. Так у 40-х роках ХХ ст. пріоритети було надано саме практичним формам навчання, тому години в навчальних планах інститутів розподіляли таким чином, що 50% спрямовувалося на теоретичне засвоєння знань, а 50% - на практичне їх вдосконалення. В умовах, коли практичні форми навчання ще не були розроблені, такий розподіл годин був неефективним і не дав позитивного результату, а саме: значну частину часу, виділеного на виробничу практику, використовували не за призначенням, а для роботи студентів на колгоспних ланах та майстернях підприємств. Таке розбазарювання навчального часу не могло не позначитись на якості підготовки фахівців, що призвело до "шарахання" в інший бік, тобто практично - до відмови Міністерства освіти серйозно сприймати виробничі практики в умовах університету.

Якщо поглянути на сучасний стан використовування у навчальному процесі університету різноманітних видів практик, то ми побачимо знову ж таки крайнощі, але іншого порядку. Аби з'ясувати сутність питання, звернемося до навчальних планів, де закладені години на всі види теоретичних та практичних занять. Це - організаційна основа підготовки майбутнього фахівця. Тут зафіксоване співвідношення теоретичної та практичної роботи студента. Щоб уявити це співвідношення, наведемо дані, обчислені на основі навчальних планів державних українських університетів. Так, наприклад:

на економічному факультеті за перші чотири роки навчання на теоретичні дисципліни виділено 9116 годин, а на різні види практик - 180 годин, що складає 2% від загальної суми годин;

навчальний план з підготовки соціальних працівників передбачає за перші чотири роки навчання виділити на теоретичні дисципліни 7892 години, а на різні види практик - 262 години, що складає 3,3%.

З наведеного простежується чітка тенденція збільшення теоретичного навантаження і нехтування випрацьовування у випускників практичних вмінь та навичок професійної діяльності. Тобто після закінчення університету молодому фахівцю потрібно ще 2-3 роки відпрацювати за фахом, аби дійсно відчути свою спеціальність та набути необхідної впевненості. Адже не дарма ми часто можемо прочитати в об'явах, що запрошуються на роботу фахівці, які мають стаж професійної діяльності не менше 3-х років. На жаль, як видно з наведених прикладів навчальних планів, наші університети на ці вимоги ринку праці не звертають уваги.

Розвиток практичних форм навчання, а також взаємозв'язок вузу та баз практики значною мірою залежать від тих годин, які закладені у навчальному плані. Тому, розглядаючи питання взаємовідносин теорії та практики, слід звернути увагу і на проблему недосконалості навчальних планів. Зрозуміло, що практика повинна спиратися на теоретичну підготовку студентів. Теорія надає знання, пояснює і спрямовує практичну діяльність, але вона залежить від практики. Теорія виникла на основі практики і як знання практики, теоретичне вчення розкриває практичну діяльність людини, але вона не є критерієм у вирішенні найважливіших питань. На відміну від теорії, на практиці перевіряється життєздатність того чи іншого теоретичного положення. Таким чином, недостатня увага до розвитку одного з видів діяльності призводить до уповільнення розвитку іншого, тобто нерозвинута теорія гальмує розвиток практики, а нерозвинута практика стримує розвиток теорії. Розглянувши ж у єдності теоретичну і практичну підготовку студентів, маємо можливість досягти нового якісного рівня у вихованні молодого фахівця. Володіючи теоретичними знаннями та практичними вміннями та навичками, студент набуває більш ширшої сфери для професійної діяльності.

У наших вищих навчальних закладах практичне навчання на ІІ курсах носить характер суспільної роботи, і тому воно відірване від теоретичного навчання. Лише на Ш-IV курсах передбачена виробнича практика, в процесі якої студент має змогу повною мірою випробувати свої здібності і здобуті знання. Таким чином, у навчальний план заздалегідь закладено розрив між вивченням теоретичних дисциплін і навчальною практикою, що означає розрив між засвоєнням знань та формуванням професійних вмінь і навичок.

Яким же чином можна виправити цей незадовільний стан?

Концентрація практичної роботи на останніх курсах призводить не тільки до різкого збільшення самостійної діяльності, але й різкої зміни характеру навчальної роботи студента. А як відомо, тільки послідовність та поступовість створюють умови для якісного закріплення матеріалу. Тому цей різкий перехід від теоретичних занять до практичних не тільки не допомагає у формуванні міцних вмінь та навичок, а