навпаки, ускладнює цей процес. Безумовно, це не сприяє побудові високоякісного навчального плану. Таким чином, процес пізнання постає не у вигляді поступового накопичення знань, вмінь та навичок, а скоріше нагадує сніговий клубок, коли студент обростає теоретичними знаннями від курсу до курсу, а на останніх курсах цей клубок знань лягає марним тягарем на студента, не перетворюючись на практичні вміння та навички. Безумовно, такий різкий перехід від теоретичних до практичних занять призводить до невпевненості у своїх силах.
Відсутність системи набуття практичних вмінь та навичок призвела до того, що відсутня цілісність у процесі виховання молодого фахівця. Відсутність органічного зв'язку між теоретичним та практичним навчанням виявляється у тому, що знання випускників часто носять абстрактний характер. Вони не перевірені і не закріплені на практиці. Ці знання фрагментарні, не пов'язані у єдине ціле, існують у вигляді окремих, слабо пов'язаних між собою елементів, засновані на інформації, одержаній з окремих предметів.
Якщо звернемося до розділу практичного навчання, тобто формування професійних вмінь та навичок, то побачимо, що жодна з програм не визначає, які професійні вміння, на яких курсах і як повинні бути сформовані. Не передбачена перевірка рівня сформованості вмінь на заліках, семінарських та державних іспитах. Якщо конкретніше, то програми практичного навчання повинні б визначати найбільш важливі вміння та навички, що потребують практичного удосконалення, а також місце проведення та кількість годин, необхідних для практики. Нерозробленість цього не дає змогу досягти чіткості й ясності при створенні навчального плану.
!нший захід, який також може позитивно вплинути на формування якісних та міцних професійних вмінь та навичок - це скорочення часу між набуттям теоретичних знань і переростанням їх у вміння та навички. Добитися цього у навчальному процесі можна за допомогою створення розкладу занять у вигляді блоків, де група теоретичних дисципін пов' язана з одним із видів спеціальних практик. Мета такого об' єднання - швидке переростання знань у практичні вміння та навички. Слід констатувати, що увага приділяється виробленню конкретних вмінь та навичок, а це сприяє підвищенню їх якості та допомагає більш оперативно використовувати в подальшій роботі.
Студент мріє доторкнутися до творчого процесу виробництва Але замість того, щоб якнайкраще використати позитивний емоційний настрій студентів до праці, розвиваючи далі їх зацікавленість і любов до професії, у вузах, особливо на перших етапах, спостерігаємо інше - зниження зацікавленості, а часом певну розгубленість і навіть розчарування практикантів своєю майбутньою роботою. Як нам здається, одним із факторів, який визначає складність переходу від теоретичних знань до практичних вмінь та навичок, є, з одного боку, різке зростання частки самостійної роботи студентів і їх психологічна непідготовленість до виконання професійних функцій; з іншого боку, невміння оптимально використовувати набуті знання в конкретній виробничій ситуації. Знання в даному процесі виступають базисом розумової діяльності практиканта, впливаючи на якість, зміст і цілеспрямованість цієї діяльності. Причому "вирішальне значення для успішного застосування знань на практиці має не стільки обсяг, скільки точність, систематичність й рухливість знань" [248, с. 69]. У наших же педагогічних вузах прагнуть якраз більше дати студентам знань за допомогою лекцій, тобто - у готовому вигляді. "Одержавши, як по водогону, здобуті впертою працею попередніх поколінь знання, студент "доносить" їх до заліків та екзаменів, здає (не лише у переносному, але часто й у прямому значенні) і порожні, не обтяженим зайвим вантажем, переходить на наступний курс, готовий підключитися до наступного пізнавального "водогону" й одержувати у спорожнілі ємкості пам'яті нові порції знань та вмінь" [1, с. 48]. Іншими словами, одержавши знання і не закріпивши їх практичною діяльністю, студент не відчув необхідності цих знань для подальшої роботи, а це, у свою чергу, призвело до пасивності засвоєння знань, не сприяло активізації в оволодінні спеціальністю, поставило студента у роль не активного шукача потрібної інформації, а роль споживача певної суми знань.
Поступовість у збільшенні питомої ваги самостійної практичної роботи, а також у переростанні теоретичних знань у практичні вміння та навички повинна полегшити перехідний період. Сприяти цій поступовості повинна система спеціальних практик, спроектована таким чином, щоб кожний наступний вид практики був логічним продовженням попереднього, базувався на вже добутих знаннях, вміннях та навичках. Причому в попередньому виді практики повинен вже бути закладений визначений мінімум завдань із того виду практики, який належить проходити студентам у наступному семестрі. Тобто якоюсь мірою ми пропонуємо використати таку послідовність подачі теорії та практики, при якій у деяких випадках практична діяльність випереджає теоретичну або йде паралельно з нею. Використання такої послідовності подачі теоретичної та практичної діяльності дозволить досягти більш уважного ставлення з боку студентів до теоретичних дисциплін, спрямованих безпосередньо на підготовку до практичної роботи, а також свідомого засвоєння знань, необхідних у подальшій роботі. Як бачимо, форми взаємозв' язку теоретичних знань та практичної діяльності різноманітні та багатогранні. Практика ставить проблеми перед педагогічною наукою, які потрібно вирішити. Вона ж контролює і перевіряє життєздатність конкретних знахідок і теоретичних узагальнень, висновків, стимулює розвиток теорії.
Ми вважаємо, що для створення навчального плану, спрямованого на гармонійне набуття теоретичних знань і практичних вмінь та навичок, необхідно мати щонайменше три вихідні точки: теоретичні дисципліни, що забезпечують необхідні знання; систему
спеціальних практик,