У медичній літературі, зокрема, підкреслюються такі ознаки мінімальної мозкової дисфункції, як легке органічне пошкодження головного мозку, затримка дозрівання психічних функцій порівняно з розвитком дітей та розвитком їх не- врозоподібних станів, про що стверджували у своїх працях Д.Н. Ісаєв, З. Тржесоглава та А.Ю. Раттер. Мінімальна мозкова дисфункція розглядається з типовим проявом гіпердинаміч- ного синдрому, при якому у дитини є проблеми в поведінці, наприклад, дуже збудливий, довільна увага, незрілість емоційної і вольової сфер. При цьому часто страждає мова, формування шкільних навиків. Ознаки незрілості і сповільненого розвитку моторики, психічних функцій, часто пам'яті, не завжди виявляються при неврологічному обстеженні у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Л.О. Бадалян, Л.Г. Журба та Е.М. Мастюкова визначають мінімальну мозкову дисфункцію як комплекс різних по етимології, патогенезу і клінічним проявам патологічних станів [11, с. 123].

Найбільш характерними ознаками мінімальної мозкової дисфункції вважають:

дифузні легкі неврологічні симптоми;

підвищену збудливість;

емоційну лабільність;

помірно виражені сенсорно-моторні і мовні порушення;

незначні проблеми в сприйнятті учбового матеріалу на уроках в школі;

знижену увагу;

труднощі самоконтролю в поведінці;

недостатню сформованість навиків інтелектуальної діяльності [8].

У психіатрів в Міжнародній класифікації хвороб і поведінкових розладів, що була запропонована на 9-му перегляді у 1982 році, затримка психічного розвитку визначалася як «прикордонна розумова відсталість», тобто IQ в межах 70-80. На 10-му перегляді, що відбувся у 1992 році, діти даної категорії опинилися розподілені по різних рубриках. Понад усе їм відповідають «порушення психологічного розвитку»: «специфічні розлади розвитку мови»; «специфічні розлади розвитку шкільних навиків». Виділена також особлива група: «поведінкові і емоційні розлади, що починаються зазвичай в дитячому і підлітковому віці». Отже, в міжнародній клінічній практиці не вживається офіційний діагноз «затримка психічного розвитку». Він частково застосовується в медичних висновках вітчизняних психіатрів.

У психологічній літературі поширене уявлення про те, що затримка психічного розвитку - це емоційна і вольова незрілість у поєднанні з відставанням в розвитку пізнавальній діяльності дітей. Численні психолого-педагогічні дослідження найчастіше присвячені вивченню затримки психічного розвитку у дітей молодшого шкільного віку. З самого початку навчання їм властивий ряд специфічних особливостей. У них не сформована особова і інтелектуальна готовність до шкільного навчання. Виявляється недолік знань і уявлень про навколишню дійсність, учбових навиків для засвоєння програмного шкільного матеріалу. Діти виявляються не в змозі без спеціальної допомоги оволодіти рахуванням, читанням і письмом. Вони мають труднощі в оволодінні довільними видами діяльності. Їм важко систематично дотримуватися прийнятих в школі норм і правил поведінки. Молодші школярі із затримкою психічного розвитку швидко стомлюються. Їх працездатність особливо знижується при інтенсивному інтелектуальному навантаженні. Суб'єктивні труднощі в засвоєнні учбового матеріалу можуть призвести до відмови виконувати завдання вчителя.

Згідно з сучасними науковими уявленнями, діти молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку за певних психолого-педагогічних умов здатні поступово «наздоганяти» своїх однолітків, що нормально розвиваються. Парадокс полягає в тому, що багато вчених і практиків, таких як Г.В. Грібанова, Г.Б. Шаумаров, Е.А. Мор- щиніна, продовжують наполягати на існуванні відставання від показників «норми» психічного розвитку у підлітків. Одночасно з цим висловлюються і протилежні переконання в тому, що за період навчання в початковій школі різні форми затримки психічного розвитку можуть бути усунені, так що після 10-12 років діагноз повинен бути знятий. Більшість фахівців, таких як

С.С. Мнухин, Е.С. Іванов, Т.А. Власова, В.В. Ле- бединський, М.С. Певзнер, В.В. Ковальов, не схильні абсолютизувати оптимістичний прогноз психічної корекції тимчасового відставання в розвитку кожного учня [13, с. 33].

У логопедії доводиться диференціювати два терміни - «затримку мовного розвитку» і «загальне недорозвинення мови». При психолого- педагогічному описі первинного мовного порушення у дитини виявляються всі ознаки відставання від нормального темпу психічного розвитку.

У спеціальній педагогіці серед психологів і педагогів майже всіх країн світу замість терміну «діти із затримкою психічного розвитку» традиційно використовується термін «діти з труднощами в навчанні». У цих учнів проблеми в засвоєнні учбової програми здатні зберігатися впродовж всіх років перебування в школі. Таким чином, діти, що мають труднощі в навчанні, мають стійкі труднощі в засвоєнні освітніх програм через різні біологічні і соціальні причини за відсутності виражених порушень інтелекту, відхилень в розвитку слуху, зору, мови, рухової сфери тощо.

Діти із затримкою психічного розвитку навчаються і виховуються в різних освітніх умовах. В Україні для них відкриті:

дошкільні освітні установи компенсуючого типу;

спеціалізовані групи в типових дошкільних освітніх установах;

спеціальні (коригуючі) школи;

спеціальні (коригуючі) школи-інтернати і дитячі будинки;

класи вирівнювання в загальноосвітніх школах;

класи коригуючо-розвиваючого навчання в загальноосвітніх школах.

На сьогодні в Україні функціонує 40 спеціальних загальноосвітніх шкіл і понад 900 класів інтенсивної педагогічної корекції, відкритих у загальноосвітніх школах, де навчаються учні із затримкою психічного розвитку. Це вимагає особливого підходу до спеціальної освіти, її структури, мети, завдань і змісту корекційно-розвит- кового навчання і виховання. У Концепції спеціальної освіти осіб з психічними та фізичними вадами в Україні підкреслюється, що необхідно створити життєздатну систему безперервного навчання осіб з психічними та фізичними вадами для досягнення ними якомога вищих освітніх рівнів,