Формулювання цілей статті. Відповідно до вищесказаного метою даної публікації є розгляд теоретичних досліджень щодо виокремлення структурних компонентів психологічної культури майбутнього соціального працівника та здійснення на їх основі спроби побудови теоретичної моделі.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. На основі досліджень М.М. Обозова, Л.С. Колмогорової, А.О. Деркача, Н.В. Че- пелєвої, А.Й. Капської, В.В. Рибалки в попередній публікації нами було сформулювано робоче визначення психологічної культури соціального працівника як складного структурного утворення, що базується на свідомому засвоєнні, безперервному розвитку та використанні цілісної системи психологічних знань, умінь та навичок, цінностей, професійно важливих якостей, а також здібностей до самоуправління, самоосвіти для високоефективної професійної діяльності в ситуаціях, що потребують мобілізації глибинних осо- бистісних ресурсів фахівця.

Психологічна культура майбутнього соціального працівника як комплексне інтегративне утворення має свою структуру, для того, щоб виокремити складові, необхідно визначити її місце відносно до інших видів професійних та осо- бистісних культур. Оскільки соціальний працівник має бути не лише носієм, а й суб'єктом загальної культури у суспільстві, то як і будь-який інший фахівець XXI століття, він має володіти елементами правової, наукової, екологічної, етичної, економічної, валеологічної, психологічної, акмеологічної, соціально-педагогічної, інформаційної та інших культур залежно від галузі соціальної роботи.

Ми не виключаємо в теоретичному плані наявності тісних взаємозв' язків між відповідними видами професійних культур і субкультур, якими виступають компоненти вищезгаданих професійних культур. Разом з тим, соціальний працівник у своїй професійній діяльності в основному поєднує функції педагога, психолога та соціолога, тому правомірним буде розглядати психологічну культуру в якості провідної професійної культури соціального працівника, основу якої становлять соціально-психолого-педагогічні цінності соціальної роботи.

Аналіз досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених показав, що зміст виокремлення структурних елементів психологічної культури залежить від позиції автора і предмета його дослідження. Так, В.О. Нікітін при вивченні соціально-педагогічної культури виділяє внутрішню і зовнішню її складові. Серед компонентів внутрішньої культури виокремлюються наступні: індивідуально - особистісний рівень (внутрішня своєрідність особистості з її індивідуально-психологічними властивостями, сформовані особистісні установки, ідеали, потреби і мотиви), теоретичний рівень (раціональний компонент, сукупність психолого- педагогічних знань в області соціальної педагогіки, психології, теорії соціальної роботи, ступінь їх використання у професійній діяльності), почуттєво-емоційний рівень, що визначає внутрішнє ставлення до професійної діяльності, потребу самовдосконалення.

Зовнішня складова соціально-педагогічної культури за В.О. Нікітіним - це особистісний рівень її прояву, індивідуальний стиль професійної діяльності фахівця, що включає поведінковий рівень, практико-педагогічний рівень (прояв рівня володіння соціально-педагогічними технологіями, методами та методиками) та рівень зовнішнього ставлення до об'єкта соціальної роботи [9, с. 232-233].

Відповідно до теми даної статті розглянемо детальніше компоненти власне психологічної культури. Білоруський психолог Я.Л. Коломінсь- кий вважає, що психологічна культура містить у собі два основні компоненти або блоки. Один блок теоретичний, або теоретико-концептуаль- ний, а другий блок - практичний або «психологічна діяльність» [5, с. 7].

Російський психолог М.М. Обозов до психологічної культури включає три взаємопов' язані компоненти: розуміння і знання себе та інших людей; адекватну самооцінку і оцінку інших людей; саморегулювання особистісних станів і властивостей, самоорганізацію діяльності, регулювання взаємовідносин з іншими людьми [6, с. 6].

Г.І. Марасанов у структурі психологічної культури виділяє: когнітивний компонент (знання, рівень інтелекту), операційно-діяльнісний компонент (вміння, навички), мотиваційно- ціннісний компонент (прагнення, мотиви, моральність, світтогляд) [1].

Вслід за Г.І. Марасановим російський акмео- лог А.О. Деркач важливе місце у структурі психологічної культури відводить інтелектуальному компоненту, який не просто включає в себе психологічні знання, вміння і навички, а являє собою інтегративне особистісне утворення, яке А.О. Деркач називає «професійною ментальністю» [1, с. 611]. Дане поняття відображає той факт, що в результаті включення особистості майбутнього фахівця у професійну діяльність саме його ставлення до світу, сприйняття, мислення, поведінка набувають професійного характеру. Професійна ментальність є «складним бага- томірним утворенням», в якості найважливіших її складових А.О. Деркач виділяє мотивацію, систему ціннісних орієнтацій та професійну соціальну установку [1].

Г.М. Шеламова вважає, що психологічна культура має включати в себе сукупність знань із психології, здатність оцінювати психологічну ситуацію в навчальній чи робочій групі, вибирати конструктивні способи спілкування, здійснювати проникнення у власне «Я» і адекватне самопізнання, виявляти стереотипи соціального сприйняття, усвідомлювати прояви власної нетерпимості, і як наслідок, виявляти особисті ускладнення у процесі спілкування і взаємодії [10].

Ґрунтовне дослідження складових психологічної культури школярів здійснила російський психолог Л.С. Колмогорова [4], яка виходить з розуміння культури як: а) системи специфічно людських видів діяльності; б) сукупності духовних цінностей; в) процесу самореалізації творчої сутності людини. Вона висуває наступні складові психологічної культури особистості: 1) психологічна грамотність; 2) психологічна компетентність; 3) ціннісно-смисловий компонент; 4) рефлексія; 5) культуротворчість.

Психологічна грамотність є мінімальним необхідним рівнем розвитку психологічної культури і означає оволодіння психологічними знаннями (фактами, уявленнями, поняттями, законами), вміннями, символами, правилами і нормами у сфері спілкуваня, поведінки. Вона