УДК 378.046.4

Олійник В.В., Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України

Процес управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти як соціально-системне явище

У статті представлено авторське бачення процесу управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти як соціально-системним явищем. Окреслено основні зв 'язки системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти як на рівні системи освіти, так і на рівні зв 'язків: освіта - виробництво, освіта - наука, освіта - суспільство. В межах проблеми розглядається необхідність ринкового визначення потреб педагогічного й управлінського персоналу профтехосвіти у поєднанні економічних інтересів держави з інтересами педагогічної галузі.

In the article represented author's point of view on the process of retraining teachers of vocational institutions as social-systematic phenomenon. Outlined main links of the system of retraining teachers of vocational education, such as: education - production, education - science, education - society. Within the framework of this issue mentioned necessity to define educators' and administrators' of vocational education needs to unite public and pedagogical interests. Аналізуючи проблему управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти, доцільно диференціювати основні тлумачення поняття управління в цілому: по-перше, будь-яку управлінську систему розглядають як пряме відтворення певної соціальної системи; подруге, основну увагу у визначенні спрямовують на сам процес безпосереднього управління, що здійснюється в контексті певного системного явища [1; 3].

Можна стверджувати, що перше трактування виступає родовим поняттям, а друге - видовим. Тобто в першому випадку мова йде про систему управління соціальними явищами, в другому - про одну з підсистем того чи іншого системного явища. Отже, в управлінні підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти має забезпечуватись, з одного боку, відтворення управлінських властивостей соціальної системи суспільства, і з другого - органічне включення управління як елемента функціонування цієї освітньої системи.

Таким чином, будь-яка управлінська

організація та її діяльність не можуть бути незалежними від управлінської системи країни. Мова може йти лише про більш або менш жорсткий прояв цієї залежності у зв'язку з типом управління суспільством - тоталітарним або демократичним. Розглянемо ці зв'язки більш детально стосовно такої специфічної системи, як підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти.

Щодо тоталітарної системи, то вона, як правило, підпорядковує усі види виробничої діяльності єдиному, централізованому управлінню, а отже, і управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти в такій системі здатне лише безпосередньо віддзеркалювати логіку організації самого виробництва, саме ж виробництво спрямовано на виконання панівної програми функціонування, якою зумовлюється асортимент, кількість і якість продукції та обсяги її використання та споживання.

Наука та історична практика свідчать, що природною для постійно зростаючого розвитку суспільства є демократична організація, за якою і виробнича практика ґрунтується на демократичному типі управління. Отже, сама спрямованість виробництва на задоволення потреб людини та відповідна їй соціальна орієнтація економіки набувають сутності базових засад економічного і культурного руху цивілізації, що живиться вільним розвитком виробничої діяльності.

Створене таким чином демократичне підґрунтя розвитку продуктивних сил потребує постійного оперативного реагування системи управління на коливання відносин попиту і пропозиції, на стан ринку, і тому саме управління має бути гнучким, наукомістким, багаторівневим тощо. У зв'язку з цим у межах загальної системи соціального управління державою і виникає необхідність в адекватній підсистемі управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти, яка орієнтується на потреби виробництва і водночас на задоволення інтересів кожної конкретної людини [4]. Саме цими двома чинниками і визначаються необхідні рівні педагогічної кваліфікації працівників профтехосвіти.

Водночас системний розгляд будь-якого явища вимагає, перш за все, визначення його основних зв'язків не лише на рівні однієї системи, а й проектуючи на різноманітні міжсистемні відносини. Отже, для цілісного розгляду такого суспільного явища, як підвищення кваліфікації працівників профтехосвіти необхідним є розглянути такі провідні зв'язки: освіта - виробництво, освіта - наука, освіта - суспільство, враховуючи специфіку профтехосвіти.

Зупинимось, насамперед, на зв'язках освітньої галузі, що розглядається, з виробничою системою. Безумовно, можна висувати аргументи щодо того, що система профтехосвіти скоріше виконує соціальні функції, ніж виробничі. Але ми дотримуємося такої точки зору, що провідною функцією системи є та, що збігається з її метою. Це дозволяє нам розглядати стосунки профтехосвіти з виробництвом як основний фактор, що детермінує відповідну освітню систему. До того ж саме через досягнення основної мети - отримання певної професії учні закладів профтехосвіти отримують можливість інтегруватись у життя суспільства. Отже, тут збігаються і інтереси суспільства (розвиток виробництва), і інтереси особистості.

Зрозуміло, що практичне задоволення відповідних інтересів є справою надто складною, оскільки йдеться про досить різні організаційні об'єкти, функціонування яких не співпадає, насамперед, у часі. Так, потреба у технологічному і кадровому забезпеченні нового стану виробництва і можливості відповідного підвищення кваліфікації педагогічних працівників не є паралельними процесами. Певні розбіжності між ними (випереджаючий розвиток одного і відставання іншого) є нормою системного розвитку виробництва та освіти. Найчастіше темпи розвитку виробництва випереджають стан освіти, яка є більш консервативною. Хоча може бути й інша ситуація, коли виробництво відстає від освіти, яка більш оперативно відреагувала на прогресивний розвиток науки. В останньому випадку саме освіта стає тією соціальною підсистемою, яка визначає подальший розвиток і виробництва, і суспільства в цілому. Узгоджувати ці підсистеми покликано саме управління в системі післядипломної освіти, яке створює, упорядковує, оновлює