УДК 94 (477.7)"18/19"

Мінц М.О., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили 

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ У НАРОДНИХ ШКОЛАХ XIX СТ.

У статті розглядаються питання впровадження нових, прогресивних, методик навчання грамоти в систему роботи народних шкіл XIX ст.

The problems of implementation of new progressive methods of teaching literacy in the system of work of elementary schools in the XIX century are under the author's consideration. У сучасній українській школі сформувалася цілісна і відпрацьована система методичного та організаційного забезпечення навчального процесу, яка продовжує розвиватися та вдосконалюватися, базові засади якої були закладені ще у XIX ст. Вивчення та використання у практичній діяльності сучасних педагогів накопиченого історичного досвіду є сьогодні актуальним і корисним. Загалом методика навчання письму і читанню учнів у початкових школах пройшла складний і творчий шлях. Навчанню грамоти в дореволюційних народних школах надавалося великого значення. Інтенсивний розвиток початкової освіти у післяреформений період сприяв активному пошуку і впровадженню нових методик організації уроку в початкових школах. Тому кращі педагоги другої половини XIX ст.

І. Водовозов, Н.Ф. Бунаков, М.О. Корф,

Миропольський, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський [4, 2, 11, 15, 22, 23] та інші займалися пошуком нових, прогресивних для свого часу методик навчання дітей грамоті та організації навчального процесу. Основною задачею початкової школи, за виразом А.С. Пругавіна, було навчити учнів письму, швидкому, правильному і свідомому читанню, усної передачі побаченого і почутого, виховати правильну усну мову та правильно писати [18, с. 147]. Цієї ж думки дотримувався теоретик і засновник земської школи барон Корф, який вважав, що школа повинна навчити дітей читати й писати, розбудити в них любов до знань, цікавість до книги [11, с. 63]. У створених ним школах Олександрівського повіту Катеринославської губернії він запровадив свою програму навчання учнів письму і читанню, яка згодом отримала поширення і на території Херсонської губернії. Його книжка "Русская начальная школа" тривалий час була програмним документом для багатьох вчителів народних шкіл.

Відомий педагог С. Миропольський також наголошував на тому, що навчання грамоті є першою задачею школи і грамотність розумів як уміння читати й писати та виступав за синкристичний метод навчання грамоті, тобто співставлення і порівняння, та розглядав три види читання: механічне, свідоме і вишукане [15, с. 4, 9]. У свою чергу, російський письменник граф Л.М. Толстой пропонував свою власну методику "азів", складів, тлумачень, "методику голосних і приставку до них приголосних, які вимовлялися разом з голосною", і вважав, що всі методи хороші, але кожен із свого боку має перевагу над іншими [18, с. 48, 49]. А знаменитий педагог, інспектор Смольного інституту у Санкт-Петербурзі К.Д. Ушинський був прибічником синтетичного (індуктивного) та аналітичного (дедуктивного) методів навчання [14, с. 223] та заклав основи дидактики народної школи. Тому предметне теоретичне опрацювання різних методів, які існували у XIX ст., наштовхнуло педагога Кера на висновок, що в початковій школі, можливо, на практиці було б доцільним застосувати три основних методи навчання грамоті: синтетичний (складовий), аналітичний (розкладальний), аналітико-синтетичний (змішаний).

У середині XIX століття в початкових школах також знаходила своє місце "золотовська" методика навчання дітей грамоті. М.О. Корф звертає увагу на те, що методика Золотова "належить до числа покращених і новітніх, але значно відрізняється від більшості методик, які навчають за звуковою методою". У цілому "золотовська" методика стояла між буквоскладальною і звуковою, без сумніву поступаючись останній, не лише за швидкістю результатів, але і за своїм переважаючим впливом на пам'ять дитини, а не на їх розумові здібності" [10, с. 137, 138]. Аналізуючи "золотовську" методу (співвідношення методики "азів" і методики голосних з приєднанням до них приголосних), Л.М. Толстой вважав, що ця методика має великі зручності при поєднанні складів у слова, але важка при вивченні букв і в складних складах. І робить новий висновок, що немає хороших і поганих методик, "а найкраща метода є - відсутність всякої методи". Створення нової методи, продовжує великий письменник і педагог, - є лише розуміння тієї нової сторони, з якої можна підходити до учня для "врозумління" його". Л.М. Толстой не був прибічником звукової методики. На його думку, "звукова метода, одне із найкомічніших породжень німецького розуму, надає великі зручності в складних складах, але неможлива для вивчення букв" [22, 48, 49].

Проблеми викладання навчальних дисциплін та запровадження нових, прогресивних методик організації уроку були предметом обговорення на вчительських з'їздах і курсах, земських зборах, також на сторінках періодичних видань "Збірник Херсонського земства", "Циркуляри по управлінню Одеським навчальним округом", "Херсонські єпархіальні відомості".

У період незалежної України процес становлення та розвитку дореволюційної початкової є предметом детального та глибокого вивчення. Свідоцтвом тому є дисертаційні дослідження Т.В. Довженко (словесні методи навчання у народних школах другої половини XIX ст.), С.С. Валько (історія освіти та навчання у дореволюційних початкових школах), І.М. Петренко (предмети викладання та організація навчального процесу у церковних школах), Н.М. Коляди (методична робота у недільних школах), Л.В. Корж (вплив земств на здійснення педагогічного процесу в народній школі) [7, 3, 17, 8, 9] та інші. Таким чином, історіографічне дослідження показало, що у XIX ст. активно відбувався пошук нових методик навчання, що свідчило