Панівною методикою навчання у другій половині XIX ст. була буквоскладальна [10, с. 127], за якою лише той міг "досягти читання, хто завчить, що "како, люди, аз, добро" складає слово "клад". Загалом ця методика давала змогу завчити стільки складів, скільки зустрічалося різних сполучень букв у словах [11, с. 88]. Основна маса народних вчителів дотримувалася цієї "перевіреної" часом методики. Навчання дітей грамоти буквоскладальним способом було для дітей надзвичайно важким і тривалим. Учень, який навчався за цією методикою, заучував не лише букви, але і словосполучення, і склади, і тому варто було йому забути лише декілька завчених словосполучень, які надзвичайно важко було утримати в пам'яті, як він розучувався читати. З цього можна зробити висновок, що буквоскладальна методика навчання дітей грамоті базувалася на пам'яті учнів і зовсім не розвивала логічне мислення і розум дитини та не давала вчителеві можливості навчити дітей працювати зосереджено, старанно, уважно, швидко читати і грамотно та красиво писати.

Важливо відмітити, що буквоскладальна методика (київська граматика) вивчення читання і письма бере свій початок з незапам'ятних часів, але особливого розквіту вона досягла лише в першій половині та середині XIX століття. При роботі по ній багато часу витрачалося на вивчення того, чого діти не розуміли, навчання проходило "в зубрячку", зміст того, що читали, був для учнів „темна вода во облацех" [12, с. 5, 6]. "Перш за все вчили "аз", "буки", "веді", потім "буки-аз-ба", "бра", "вра", а далі "тму", "мну", "зло, "тло", по черзі, як у граматиці було поставлено." Після ретельної перевірки шкіл Херсонського повіту інспектор Федір Соловйов у звіті повітовим земським зборам писав, що учні Качкаровської початкової школи "навчаються грамоти механічним способом" [20, с. 194], а що стосується "успіхів у вивченні читання і письма.., то предмети ці задовільні виявилися в незначній кількості шкіл. У більшій частині викладання йде надзвичайно погано, від чого і успіхи учнів дуже слабкі" [5, с. 306]. У Покровському училищі "успіхи з усіх предметів були слабкі, за виключенням чистописання". Результати перевірки народних шкіл інспекторами, членами повітових училищних рад свідчили, що основна маса учнів, які навчалися за буквоскладальною методикою, погано читали, не розуміли прочитаного і не могли його переказати, під диктовку писали з грубими помилками.

Отже, на початку другої половини та в середині XIX ст. у більшій частині сільських шкіл півдня України мав місце метод викладання „самий рутинний, давно вже залишений в міських училищах і кращих із сільських шкіл" [20, с. 297], тобто буквоскладальний. Дячки навчали грамоти по "буки-аз-ба" за три місяці. Безумовно, діти букви знали, але часто не розуміли того, що читали. Колишній вчитель земської школи А. Конощенко наводить приклад, коли учень школи, який швидко й голосно читав, зовсім не розумів прочитаного [12, с.11], і це є доказом того, що буквоскладальна методика була для дітей малозрозумілою та малоефективною у навчальному процесі.

Тому інспектори народних училищ, члени училищних рад, знайомі з новими методиками навчання, відвідуючи школи і знайомлячись з рівнем викладання навчальних предметів, націлювали вчителів на використання більш прогресивних і раціональних систем роботи на уроці, переконували малограмотних вчителів- азбучників залишити зубріння складів і застосовувати новий метод початкового навчання, більш простий і плідний.

Із часом у навчанні почали спостерігатися позитивні тенденції. Цьому сприяло впровадження у навчальний процес початкових шкіл звукової методики, яка значно полегшувала учням вивчення грамоти і отримала значне поширення в народних школах Херсонської губернії. Звуковий метод передбачав, що на самому початку занять учитель знайомив учнів зі звуком, потім - друкованою буквою і лише після цього показував її письмове зображення на класній дошці, або на карточці розрізної азбуки, а потім - у книжці. Потім учитель показував, як треба виконувати правильно злиття звуків. Уже на перших уроках учні починали виконувати вправи з написання букв. На уроці дозволялося проходити лише декілька букв. Після написання учням пропонувалося їх прочитати.

При роботі за звуковою методикою перед учителем стояла задача: розвивати в учнів навички розрізняти букви на голос або за вимовлянням, навчити розпізнавати знаки, якими зображені звуки, привчити зливати звуки один з одним і вимовляти правильно та грамотно склади і слова при погляді на їх видимі знаки, пробудити в учнів зацікавленість, інтерес до знань і бажання вчитися [21, с. 134-135].

Підбивають підсумки навчального року, Херсонська повітова училищна рада відмічала, що Тягинське, Нововоронцовське, Новобузьке, Станіславське, Дудчанське, Великоолексан- дрівське, Новомиколаївське, Широкобалківське, Тернівське і Новодмитрівське училища відмовилися від старого і перейшли на новий метод навчання [20, с. 298]. Кращі педагоги країни активно пропагували прогресивну методу організації уроку. У листопаді 1868 року Херсонська повітова управа отримала повідомлення від Олександрійської повітової училищної ради про те, що з друку вийшла книжка М.О. Корфа "Руководство к обучению грамоте по звуковой методе", яка була погоджена з ученим комітетом Міністерства внутрішніх справ [20, с. 179] та поширена серед учителів повіту для практичного впровадження.

Але основна маса вчителів через свою малообізнаність з новими методами навчання, небажання їх застосовувати на практиці, власну малограмотність не проводили уроки за передовою