і змістовно (Г.Н.Волков). З іншого боку, будь-яке сильне інтелектуальне захоплення людини творчої праці не може не позначитися на її основній діяльності, якби далеко воно (захоплення) від цієї діяльності не було (Л.Католін). Саме тому багато дослідників означеної проблеми вважають, що форми самореалізації особистості у дозвіллі, якщо вони пов'язані з діяльністю, спрямованою на досягнення соціально значущих ідеалів, мають суттєве значення для професійної діяльності, для розвитку особистості, розкриття і прояву її всебічних здатностей, творчих можливостей [2, 4]. Цікавою думкою, на наш погляд, є думка, що серед форм самореалізації у дозвіллі важливого значення мають ті, де самодіяльна творчість сприяє розвитку операційно-трудових навичок, оскільки у такий спосіб розвиваються життєво важливі окремі органи людини і особистість в цілому. Самореалізація в дозвіллі дозволяє особистості самоутвердитися, досягти визнання своєї діяльності, оскільки в цих формах самореалізації завжди присутня суб'єктна основа. Крім того, особистість у дозвіллі може самоудосконалюватися у напрямках, які обирає сама, побачити результат власних зусиль, а тому такі форми самореалізації особистості впливають на її життєві орієнтації, комунікативне коло, настанови, самоповагу, на професійне і соціальне самовизначення особистості, її світогляд.
Важливим засобом і умовою самореалізації особистості є спілкування, а тому розвиток комунікативних здібностей особистості набуває важливого значення. Сутність самого спілкування, на думку Л.М.Архангельського, полягає в обміні думками, почуттями, емоціями, переживаннями у процесі або поза спільною діяльністю людей. У спілкуванні (прямому або опосередкованому) відбувається становлення досвіду особистості, духовне саморозширення власного і "чужого" життя, обмін між людьми, соціальним і життєвим досвідом. Нам дуже імпонує думка, що в цьому соціальному процесі люди духовно творять один одного і тільки завдяки цьому простору можливі локальні "вузли" глибоких інтимно-особистісних відносин у спілкуванні, внутрішня духовна насиченість індивідуального їх вияву в мові, жестах, переживаннях, знаннях, емоціях, почуттях тощо [2]. Разом з тим, визначальною сферою спілкування є праця, яка створює для людини суспільний та індивідуальний простір її життя.
Ми виходимо з провідної ідеї, що особистісні якості особистості найбільш яскраво виявляються у творчості, яка забезпечує особистості її сутнісну і цілісну самореалізацію. Життєтворчість - процес багатогранний, а проблема життєтворчості передбачає детальне вивчення того, який вид діяльності є найбільш значущим для особистості, в якому виді діяльності вона "живе", а в якому "існує", яке поле діяльності для неї стає полем самоствердження і самореалізації, а яке місцем відбування обов'язків. Життєтворчість розглядається як взаємодія творчої особистості (суб'єкта) і продукту її творення (об'єкта); як творча продуктивність особистості, але не у матеріалі мистецтва або науки, а у матеріалі власного життя, свого життєвого процесу [2]. З іншого боку, життєтворчість розглядається як духовно-практична діяльність особистості, що спрямована на проектування, планування, програмування та творче здійснення нею свого індивідуального життя. Особистість в цьому процесі виступає як розвинена індивідуальність, суб'єкт свого індивідуального життя, а об'єктом творчих діянь особистості виступає її власне життя [4-7].
З творчістю зв'язані не усі здібності людини, хоча всіх їх можна розглядати як передумову творчості. Творчість є цілісне напружнення і реалізація особистості, що не означає вияв деякої специфічної здібності [2]. Б.І.Додонов, наприклад, вважає, що творчість - це синтез здібностей, не унікальність окремих характеристик особистості, а унікальне їх поєднання. Синтез здібностей не можна одержати тільки за рахунок штучних тренувань, цей процес передбачає пов'язану з універсально-життєвим змістом самореалізацію особистості. Самореалізація є та сторона життєдіяльності, яка перегортає зв'язок опредмечування і розпредмечування: реалізуючи себе у предметі, який особистість створює, вона реалізує і себе. Саме тому самореалізація є самоствердженням особистості не тільки через створення предметного світу, а й безпосередньо через самосвідомість і саморозвиток. Це, зокрема, пояснює стан суспільства, яке не прогресує: індивіди бажають залишатися тим, ким вони є, вимагаючи при цьому від суспільства змін, які можуть виникнути лише з їх власної зміни [2].
Важливим аспектом самореалізації особистості є її самовизначення. Самовизначення характеризує включеність особистості в ті або інші підструктури суспільного життя через індивідуальний вибір, який не завжди співпадає з вибором внутрішнім. Самовизначення як самообмеження не є перешкодою розвитку особистості, воно надає самореалізації особистості певну визначеність. Разом з тим зазначимо, що самореалізація можлива на основі провідної мети життя людини, ціннісний орієнтир якої зумовлений самовизначенням, і, перш за все, професійним.
Якості особистості, здатної до особистісної творчої самореалізації
Якості особистості, які сприяють ії самореалізації у житті і професійній діяльності, необхідно розвивати у комплексі. З попереднього аналізу проблеми самореалізації особистості випливає, що домінантними якостями особистості, які формують її здатність до самореалізації, є творчі якості особистості. Слід зазначити, що окремі дослідники виділяють дуже велику кількість таких якостей, але ми вважаємо за доцільне виділити такі, що сприяють самореалізації особистості (самоуправлінню; саморегуляції; комунікативності; самовизначен-ню; самоствердженню; самовираженню; самоконструюванню; творчій діяльності). Ми виділяємо такі "базові" якості:
Підсистема спрямованості: позитивне уявлення про себе (адекватна самооцінка), бажання пізнати себе; творчий інтерес, допитливість; потяг до пошуку нової інформації, фактів; мотивація досягнення.
Підсистема характерологічних особливостей особистості: сміливість; готовність до ризику; самостійність; ініціативність; впевненість у своїх силах та здібностях; цілеспрямованість; наполегливість; вміння довести почату справу до кінця; працелюбність; емоційна активність.
Підсистема творчих умінь: проблемне бачення; здатність до висування гіпотез, оригінальних ідей; здатність до дослідницької діяльності; розвинуте уявлення, фантазія; здатність до виявлення протиріч; здатність до подолання інерції мислення;