- реалізації творчих можливостей та здібностей - І.М. Семенов, С.Ю. Степанов, І.А. Савенкова, О.І. Клепіков, І.Т. Ку-черявий, О.К. Чаплигін та інші.

Якщо врахувати, що "потенціал" - це: 1) ресурс, який може активно проявитися індивідом протягом життєдіяльності; 2) внутрішній світ людини; 3) приховані параметри, які визначають конкретні особливості поведінки та діяльності людини - с а м о п і з н а н н я , с а м о р о з у м і н н я , самовдосконалення і самореалізацію, то імовірно вважати "потенціал" не лише особистісним ресурсом, а й основою духовного розвитку та самореалізації, який має внутрішню структуру, що формується та розкривається в контексті самореалізації. У такому контексті уявляється недостатньо дослідженими такі аспекти загальної підготовки управлінських кадрів нового типу, як раціональне формування й розвиток людських ресурсів, умови розвитку й реалізації особистісного потенціалу майбутнього фахівця-керівника.

Однією з найбільш актуальних проблем інженерної освіти є підвищення якості та визначення раціонального змісту професійної підготовки сучасних та майбутніх фахівців, відбір з їх числа талановитих особистостей та підготовка з них майбутніх керівників-лідерів. Цей напрям діяльності може бути обумовлений глобальними тенденціями зміни мети та структури суспільного виробництва, суттєвим підвищенням ролі людського фактора.

Мета статті полягає в розкритті сутності та змісту педагогічної системи, головною метою якої слід розглядати формування особистості та розвиток її особистісного потенціалу.

У сучасній педагогічній літературі педагогічна система визначається як "... множина взаємопов'язаних структурних та функціональних компонентів, підпорядкованих меті освіти, виховання й навчання підростаючого покоління та дорослих людей" [6, с. 325].

Зазначимо, що відповідно до визначення головною метою педагогічної системи слід розглядати формування особистості, дослідження умов її розвитку й розкриття повного потенціалу, його важливих складових - особистісного, професійного потенціалу.

Певний час мали місце перекоси у вищеназваних напрямках. Домінував принцип "об'єкт-суб'єктних відносин". До усіх особистостей, які виступали об'єктом навчання, здійснювався єдиний підхід, якій зовсім не враховував індивідуальних потенційних здібностей та можливостей. Тобто на практиці зовсім не реалізовувався особистісно орієнтований підхід до учнів, студентів.

Внаслідок посилення демократичних тенденцій у житті суспільства освітні системи як його значущі складові почали переносити акцент із масових педагогічних явищ на особистість, вивчення можливостей і обставин її індивідуального розвитку умов саморозкриття і самореалізації людини на різних етапах її життєдіяльності.

Ідея особистісного і практично орієнтованої підготовки майбутнього фахівця почасти зумовлена у вітчизняній психолого-педагогічній літературі теоретико-методологічного рівня (І.Д. Бех, С.О. Сисоєва, О.С. Падалка, І.Ф. Прокопенко, О.М. Пєхота, В.І. Лозовая, В.І. Евдокимов, О.Г. Романовський, Л.Л. То- важнянський та інші).

Одним з провідних завдань повинно стати створення такого освітньо-розвивального середовища, у результаті взаємодії з яким у майбутнього фахівця - керівника-лідера формується:

по-перше, готовність до роботи на основі знання управлінських, інформаційних і сучасних психолого-педагогічних теорій;

по-друге, розуміння ним своєї індивідуальної сутності, на основі якої виробляється особистісна концепція та персонал-технології.

На жаль, за умов сьогодення вищезазначені проблеми: технологічної грамотності і культури фахівця, розуміння сутності, умов розвитку і реалізації особистісного, професійного потенціалу тощо недостатньо розроблені у науці.

О.М. Пєхота зазначає, що "ідея особистісно орієнтованої освіти тільки починає визначатися на двох рівнях: повсякденному і науковому. На повсякденному рівні викладачами педагогічних ВНЗ часто обговорюються ідеї: поваги до особистості студента і визнання її унікальності; діалогічного характеру лекцій і практичних занять; співпраці і співтворчості як у навчальному, так і в науково-експериментальній роботі; використання методів і прийомів часткової індивідуалізації навчання. У рамках концептуальних підходів здійснюються поки що окремі, розрізнені спроби створення умов персоніфікації і підготовки вчителя" [5, с. 3].

Слід відзначити, що існує три основних аспекти, на які слід звернути увагу при вивченні педагогічної системи.

Перший аспект - цільовий. Його слід розглядати як певну сукупність процесів, які зосереджені на успіху досягнення головної мети навчання, виховання та гармонійного розвитку людини на рівнях системи підготовки: довузівському, вузівському, післявузівському.

Зазначимо, що саме з цільовим аспектом тісно пов'язані питання вибору критеріїв нормального режиму функціонування системи, проблеми діагностування процесу її функціонування тощо.

Досить тривалий час головною метою в управлінні духовним виробництвом вважалось формування гармонійно розвиненої людини, яка залишалась на рівні декларацій. Всі відомі соціальні інститути не несли відповідальності за рівень гармонійно розвиненого підростаючого покоління. Відверто кажучи, і досі значних змін у вказаному напрямку не спостерігається.

Г.А. Дмитренко відзначає, що ".у сфері соціокультурного менеджменту (управління духовним виробництвом), глобальна мета якого - формування гармонійно розвиненої людини - залишалась на рівні декларацій. Ані дитячі садки, ані школи, ані ПТУ та технікуми, ані ВНЗ не оцінювались по результатах діяльності, пов'язаних з формуванням, крім освітньої, ще й творчої, моральної, фізично здорової особистості. Ані органи освіти на районному та обласному рівнях, ані апарат Міністерства освіти не несли відповідальності за рівень гармонійно розвиненого підростаючого покоління. Мова йде, в основному, про підвищення рівня загальних та професійних знань. Відтак досягнення цієї мети не було пов'язане з кінцевими результатами діяльності педагогічних колективів та деяких інших органів управління освітою, за які хто-небудь би ніс яку-небудь відповідальність: соціальну, моральну, економічну" [2, с. 31].

Другий аспект - структурний. Зі структурної точки