Варто зазначити, що до складу обох підсистем належать різні люди, особистості, яким притаманні свої особливі мотиви, інтереси і спонукання, які часто-густо не тільки не співпадають, але й інколи можуть вступати у протиріччя друг з другом. Ця обставина потребує обов'язково враховувати необхідність мати певний механізм обліку та узгодження інтересів різних учасників єдиної діяльності.

Зі структурним аспектом пов'язані також питання психологічної сумісності окремих виконавців у складі освітніх закладів, питання загального психологічного клімату в організації.

У процесі подальшої деталізації педагогічної системи на підґрунті з вищезазначеної точки зору необхідно зробити такі наголоси.

По-перше, однією із складових підсистем виступає сукупність організацій, тобто тих соціальних інститутів, метою яких є формування і розвиток людини. До таких соціальних інститутів слід віднести дитячі садки, навчальну та середню школу, ПТУ, технікуми, вищі заклади освіти, різні системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. Якщо врахувати, що розвиток учня як суб'єкта діяльності виступає найважливішою метою і головним завданням, то процес розвитку може розглядатися як важливий системоутворюючий компонент.

Аналізуючи це, слід наголосити, що розвиток не завжди розглядається як комплексне завдання. Завжди виокремлюються проблеми: 1) інтелектуального розвитку; 2) особистісного розвитку. Проте перший аспект часто-густо виявляється найважливішим. Тобто частіше за все завдання "розвитку" не ставиться як таке, а проблема розвитку замінюється питанням про передачу інформації, даних та знань особистостям учнів.

Не можна не погодитись з думкою, що університет як соціальний інститут повинен підготувати молодь до життя. Але життя - це не лише академічні знання. Розвиток молодої людини в університеті як особистості і суб'єкта діяльності обов'язково повинен включати: 1) розвиток інтелекту; 2) розвиток емоційної сфери; 3) розвиток стійкості до стресорів; 4) розвиток впевненості у собі та прийняття себе; 5) розвиток позитивного відношення до світу та прийняття інших людей; 6) розвиток самостійності, автономності; 7) розвиток мотивації самоактуалізації.

Красномовним підтвердженням розуміння та прийняття вищезазначених положень є думки респондентів, які висловлювались у психолого- педагогічному діагностуванні з приводу дослідження умов і особливостей формування й розвитку потенціалу особистості майбутнього інженера-керівника. Наведемо лише декілька з них:

Університет існує не тільки для того, щоб дійсно чомусь навчати, а й перш за все підготувати до життя (57% респондентів).

Введення нових управлінських дисциплін, посилення психолого- педагогічної підготовки істотно впливають на світоглядні орієнтації майбутніх фахівців (63% респондентів).

Питання управління діловою кар'єрою та службовим просуванням вже зараз турбують молодих та майбутніх фахівців, інтерес перебуває в отриманні нових знань, формуванні навичок, розвитку та підвищенні професійної майстерності (87% респондентів).

По-друге, наведені нижче системи "викладач - учень", "викладач - викладач", "учень - учень" слід розглядати як складові педагогічної системи зі структурної точки зору. Особливу увагу викликає інтерес до першої системи, певний час у якій домінував принцип "суб'єкт-об'єктний підхід", про що вже відзначалося вище.

Проте серед складових управлінської діяльності виступають "суб'єкти" та "об'єкти", які в рівному ступені до неї належать. Це також може розглядатися як одна із властивостей динамічного розвитку організованої педагогічної системи управління. При введенні в кругообіг визначень "об'єкт" і "суб'єкт" педагогічного управління мається на увазі такі положення.

1) Суб'єктом педагогічного управління виступає викладач. Усе це потребує від педагога глибокого засвоєння головних ідей, концепцій, законів, понять, які характеризують сучасний стан науки. Викладач сьогодні повинен володіти високорозвиненим системним мисленням, інтелектуальним умінням та навичками, високим творчим потенціалом, постійно поповнювати та оновлювати свої знання, підвищувати свою професійну кваліфікацію. Саме особистість викладача - лідера-новатора - зможе бути прикладом і вихователем нових професійних керівників-лідерів, підготовка яких здійснюватиметься згідно з концепцією, що запропонована проф. О.Г. Романовським [7; 8].

Діяльність таких фахівців прискорить перехід до ринкової економіки, зробить його з малими втратами для суспільства. Саме ці особистості повинні стати реальною рушійною силою всіх соціальних перетворень у державі. Підготовка таких особистостей є ключовим питанням формування професіоналів-лідерів у системі інженерно-технічної освіти.

Об'єктом педагогічного управління виступає особистість вихованця, учня. У широкому розумінні це особистість, яка, з одного боку, є об'єктом виховної взаємодії з певною особою (вихователь, викладач, батьки) або соціальним оточенням (сім'єю, творчим, трудовим, спортивним або навчальним колективом). З іншого боку, він виступає як суб'єкт самовиховної діяльності, йому належить активна роль у формуванні своїх особистісних якостей. Не можна не погодитись з твердженням, що людина, особистість виховується у процесі діяльності. Під впливом середовища та спеціально організованих умов в нього формуються певні риси особистості, які закріплюються в його поведінці, вчинках та діях.

Викладач і учень взаємодіють між собою у рамках організованої системи відношень, в якій викладач здійснює керівництво. Втілюючи на практиці чітко вивірені стратегічні та тактичні цілі, він формує "суб'єкт-суб'єктні" відносини. Можна припустити, що найбільш оптимальними умовами, коли може розвитися й розкритися потенціал майбутнього фахівця, слід вважати необхідність, щоб викладач був перш за все особистістю, мав високий інтелектуальний, моральний і фізичний рівень, глибокі психолого- педагогічні знання, розуміння особистості своїх вихованців. Тобто необхідна особистість професіонала, яка, володіючи педагогічною майстерністю, постійно відчуває потребу в поповненні знань, пошуку нових рішень, творчості в роботі, самоудосконалення. Але одними чи не з головних якостей, притаманних особистості викладача, який орієнтується на формування всебічної гармонійної особистості майбутнього