Саме ця технологія обумовлює педагогічно доцільні взаємини між викладачами та вихованцями. Вони підпорядковані досягненню виховного результату та будуються на добровільному визнанні вихованцем авторитету, прав, знань та досвіду викладача, його лідерства. Це проявляється в прагненні вихованця вчитися у викладача, спілкуватися з ним, наслідуючи його.

В . А. Ка н-Ка лик вс та но вив та охарактеризував такі стилі педагогічного спілкування:

а) спілкування, що засноване на захопленості спільною творчою співпрацею викладача і вихованця; б) спілкування, в основу якого покладена дружня прихильність; в) спілкування - дистанція; г) спілкування - лякання; д) спілкування - загравання [3].

Але на підставі аналізу слід зазначити, що найбільш продуктивним виявляються перші два стилі. Дружня прихильність виступає стимулом розвитку взаємовідносин вихователя і вихованця. Прихильність та захопленість спільною працею об'єднують обидва стилі між собою.

Відтак дружня прихильність може бути педагогічно доцільною, бо певною мірою дистантності зберігаються статусні позиції та суверенність кожного з суб'єктів процесу взаємодії. Не можна не погодитися з думкою про ідею педагогічного співробітництва, яку висловив А. Тра-чевський ще наприкінці ХІХ століття, але актуальність якої не втратилася та визначається і сьогодні. Він вважав, що "тільки та школа добра, де вчителя та учні йдуть назустріч один до одного" [10, с. 23].

На нашу думку, цьому аспекту слід приділити певну увагу і враховувати як необхідну умову педагогічного процесу формування і розкриття особистісного та професійного потенціалу майбутніх фахівців, представників нової управлінської та гуманітарно-технічної еліти.

Третій аспект - функціональний. З функціональної точки зору у педагогічній системі варто виокремити:

організацію процесу підготовки та виховання учнів;

керівництво (здійснення) навчально- виховного процесу підготовки;

управління процесом навчання;

проектування певних педагогічних технологій;

контроль за процесом навчання та виховання.

В.В. Афанасьєв та П.І. Підкасистий відзначають, що "оскільки педагогічна діяльність - процес колективний, важливо забезпечити реалізацію наступних функцій: управляти колективною діяльністю, інтегрувати накопичені знання й адаптувати їх до вирішуваного завдання, скласти загальну мову, узгодити різні визначення та точки зору. Це важлива умова організації та ефективного існування управлінської діяльності, включення наукових знань та досвіду в діагностику різноманітних проблемних ситуацій та пошуку шляхів виходу з них" [1, с. 12].

Зазначимо, що функціональний аспект певною мірою перетинається з цільовим та структурним аспектами педагогічної системи та потребує особливого такту не лише при підборі викладачів для здійснення своїх професійних функцій, але й організації виховного процесу координації єдиної діяльності у системі "викладач - учень", "викладач - викладач", "учень - учень".

Імовірно, що для здійснення професійної діяльності необхідно враховувати професійну кваліфікацію та ділову компетентність виконавців, сукупність їх особистісних якостей, завдань та інших факторів. Проблемам виховання педагогічних кадрів, питанням особистості викладача та його професіоналізму, іншим аспектам його професійної діяльності присвячена певна низка наукових праць філософів, педагогів, психологів (В.Г. Кремень, І.А. Зязюн, С.У. Гон-чаренко, В.П. Андрущенко, І.Д. Бех, Н.Г. Нич-кало, В.Ю. Биков, С.О. Сисоєва, В.А. Семи-ченко, Л.П. Пуховська,

Е. Коваленко, О.Г. Романовський, Л.С. Нечепоренко, Т.І. Су-щенко, О.М. Пєхота,

Ф. Прокопенко, Н.М. Де-м'яненко, Т.Г. Веретенко та інші).

Втім, умови сьогодення висувають на порядок денний обговорення і вирішування певних питань стосовно не тільки професіоналізму сучасних кадрів, а значною мірою проблем формування і розкриття компетентності особистості фахівця, тобто такої важливої специфічної здібності, яка необхідна для ефективного виконання конкретної дії у конкретній професійній галузі, що включає спеціальні знання, специфічні навички, способи мислення, а також розуміння відповідальності за власні дії.

С.О. Сисоєва відзначає, що "проблема формування компетентності особистості суттєво змінює роль і місце педагога в освітньому процесі від транслятора знань і способів діяльності до проектувальника індивідуальної траєкторії інтелектуального й особистісного розвитку учнів. Саме ця ідея знаходить своє активне відтворення у розробці педагогічних технологій, спрямованих на творчий розвиток учнів: навчання у співробітництві; метод проектів; індивідуальний і диференційований підхід до навчання [4].

Такі педагогічні технології легко вписуються у реальний навчальний процес, який існує у нашій середній, професійній і вищій школах, є

відбувається рух, подолання протиріч, перегрупування взаємодіючих сил, утворення нової якості.

Цей процес припускає таку організацію життєдіяльності вихованців, яка відповідала б їх життєвим цінностям та потребам, при цьому здійснювала б збалансований вплив на всі сфери особистості: свідомість, почуття та волю.

Діяльність, яка наповнена морально- етичними елементами, викликає позитивні переживання, стимулює мотиваційно-ціннісне відношення до явищ оточуючої дійсності, відповідає вимогам цілісного педагогічного процесу.

Цілком можна погодитись, що цілісний педагогічний процес не можна звести до єдності процесів навчання та виховання, які об'єктивно функціонують як частина та ціле. Не можна його розглядати і як єднання процесів розумового, морального, естетичного, трудового, фізичного та інших видів виховання, тобто як зведених у єдиний потік механічно відірваних частин з єдиного цілого. Існує єдиний та неподільний педагогічний процес, який завдяки зусиллям педагогів та вихователів повинен постійно наближатися до рівня цілісності через вирішення протиріч між цілісністю особистості вихованця та спеціально організованим впливом на нього у процесі життєдіяльності. Повинні бути створені такі гуманістичними за своєю філософською і психологічною суттю, глибоко моральними, забезпечують розвиток активності, самостійності учнів, їх уміння працювати в колективі, спілкуватися при вирішенні проблем, бути доброзичливими, надавати допомогу іншим" [9, с. 25].

Підсумовуючи, слід наголосити, якщо вважати