УДК 316.614:37 

Клименюк Н.В.

ІНКЛЮЗІЯ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Інклюзія дає можливість усім, хто бажає навчатися та в повній мірі брати участь в житті колективу - починаючи від дошкільного й завершуючи вищим навчальним закладом. У даній статті увагу приділено історії розвитку та функціонуванню моделі «Інклюзивна освіта».

Ключові слова: інклюзія, включеність, інтеграція, навчання, особливі потреби, освіта.

Инклюзия дает возможность всем, кто желает учиться и в полной мере учавствовать в жизни коллектива - начиная от дошкольного и заканчивая высшим учебным заведением. В данной статье уделено внимание развитию и функционированию модели «Инклюзионное образование».

Ключевые слова: инклюзия, включенность, интеграция, обучение, особенные нужды, образование.

Inclusion gives an opportunity to study and participate in the life of society starting from school and ending with the higher learning establishment. This article deals with the history of development and functioning of the «Inclusion Education» model.

Key words: inclusion, join, fusion, teaching, special needs, education. «Невже гадаєш, що примилосердна й дбала матір наша природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою?»

Григорій Сковорода

Питання про надання допомоги та навчання дітей з особливими потребами було поставлено досить давно. Як за кордоном, так і на теренах нашої держави піклування про таких дітей та дорослих спочатку здійснювалося при монастирях, притулках, богадільнях, виховних будинках, школах. Сьогодні в ряді країн світу відбувається реалізація пакету нормативних актів, що сприяють розширенню освітніх послуг для людей з обмеженими можливостями. В Європі та США цей процес активно почав розвиватися в 70-х рр. ХХ століття у вигляді декількох підходів, таких як: widening participation (розширення доступу до освіти), mainstreaming (основний напрям) та inclusion (включення) [11]. Виходячи з пояснень цих підходів, російський соціолог О. Ярська- Смірнова зазначає, що перші два (widening participation), (mainstreaming) передбачають, що діти з обмеженими можливостями можуть спілкуватися зі своїми однолітками під час різноманітних дозвіллєвих заходів, відвідувати масові школи, але, перш за все, з метою розширення соціальних контактів, а не здобуття освіти. Інтеграція в освітнє середовище в даному випадку означає задовільнення потреб дітей з тими чи іншими порушеннями, відповідно, з системою освіти, не прилаштованої до них, тобто учні з обмеженими можливостями відвідують школу, але не обов'язково вчаться в тих самих класах, що й їх здорові однолітки. Що стосується третього підходу (inclusion), то його слід розуміти як реформування масових шкіл та перепланування навчальних приміщень таким чином, щоб вони відповідали потребам усіх дітей без винятку [11]. Отже, цей термін виявився таким, що найбільш точно визначає й описує процес рівного співіснування в освітньому середовищі людей і, перш за все, дітей з різними потребами. В нашу вітчизняну термінологію це поняття увійшло під назвою «Інклюзія».

Та перш ніж перейти до основних принципів вищезазначеного підходу, варто докладніше розглянути історичний розвиток суспільного світогляду на потреби людей з особливими потребами. Адже дослідження історичного аспекту соціальної інтеграції надасть змогу правильно оцінити значення цього етапу для подальшого розвитку сучасного стану цієї галузі.

У давні часи, коли ще не було раціональних пояснень людської дії, незрозуміла, а іноді, навіть страшна поведінка хворих людей вважалася наслідком надприродних містичних сил. Навіть до сьогодні залишилися сліди тих переконань у повір'ях про відьом, вовкулаків, чугайстрів і подібних сил. Протягом століть людей, які мали фізичні або психічні відхилення, відокремлювали від суспільства, заковували у кайдани, замикали у тюрми. Тих, кому приписували спілкування з сатаною і чортами, вважали відьмами і чортами, спалювали на вогні. Є дані, що лише у Швейцарії на початку XVI ст. було спалено біля 500 відьом. Байт (1964) пише, що навіть у США ще на початку XVIII століття існували екзекуції над відьмами [1].

Видатний український філософ XVIII століття Григорій Сковорода, говорячи про людей, які уражені хворобою, у «Розмові п'яти подорожніх про істинне щастя в житті», ставить риторичне запитання: «Невже гадаєш, що примилосердна й дбала матір наша природа зачинила їм двері до щастя, ставши для них мачухою?» [7].

Залишаючись і до сьогодні актуальним, це питання набуває більшої гостроти і важливості, у час суспільних перетворень, які суттєво впливають на долю окремої людини і визначають її життєвий шлях. Знаходячи власні фізичні і духовні резерви, долаючи психологічні проблеми, людина з обмеженими психофізичними можливостями часто не в змозі вести повноцінний спосіб життя внаслідок певних перешкод, які є у суспільстві. Велику роль у створенні благополучних соціальних умов для нормальної життєдіяльності людей з різним рівнем порушень фізичного чи розумового розвитку відіграє рівень усвідомлення цієї наболілої проблеми у суспільстві.

Певні стереотипи, міфи, соціальні та естетичні аттитюди стосовно людей з відхиленнями від норми у розвитку формувалися протягом історичного періоду і мають свої кросскультурні особливості. Рівень економіки, характер суспільного виробництва, зміни в політиці, типах світогляду позначилися на формуванні у суспільній свідомості образу каліки, сліпої, нечуючої, психічно хворої, розумово відсталої людини, інваліда. По мірі того, як удосконалювалися економічні та соціальні умови життя, змінювалися підходи до визначення категорій «здоров'я», «норма», «інвалідність», «соціальна повноцінність», формувалися концепції і моделі соціальної підтримки.

Під впливом суспільного світогляду в усіх народів формувався певний погляд на хвороби людини, їх соціальні, психологічні та економічні наслідки.