УДК 159.943.8

Гаврилова О.В., Інститут проблем виховання АПН України

АНАЛІЗ СТАНУ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ САМОКОНТРОЛЮ

Стаття присвячена розгляду поняття "самоконтроль". Досліджено концепції самоконтролю особистості у працях закордонних та вітчизняних учених, наведено періодизацію дослідження поняття, проаналізовано визначення поняття "самоконтроль".

The article is devoted to the definition and analysis of the term „self-control". The concepts of person's self-control in the works of foreign and native scientists are investigated. The periodic of the concept research is given. Під час демократичного розвитку України у всіх сферах діяльності актуальним є збільшення вимог до інтелектуального та морального потенціалу людини, її загального культурного рівня. Зростає потреба у активізації зусиль усіх освітньо-виховних інститутів для набуття молодим поколінням соціального досвіду, наслідування духовної спадщини українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді, незалежно від національної належності, особистісних рис громадянина України, розвинутої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Але вдосконалення суспільства неможливе без самовиховання кожної особистості, важливим засобом якого є самоконтроль. Формування здатності самоконтролювати емоції та діяльність може стати однією з умов підвищення ефективності навчання та виховання сучасної особистості.

Оскільки дана проблема досі залишається дискусійною, тому мета даної статті: проаналізувати психолого-педагогічну літературу і дати характеристику становлення та розвитку поняття "самоконтроль".

Виходячи з мети були поставлені такі завдання статті:

Провести огляд наукової літератури з історії питання самоконтролю.

Проаналізувати становлення та розвиток проблеми формування самоконтролю у старших підлітків.

Виокремити визначення поняття "самоконтроль".

Останнім часом проблема самоконтролю все частіше стає предметом психолого-педагогічних досліджень. Однак ці дослідження присвячені, головним чином, проблемі самоконтролю у трудовій діяльності та спорті. Питанню самоконтролю підлітків у позашкільній роботі досі не приділялося достатньо уваги.

Розглянувши відому нам психолого- педагогічну літературу, ми дійшли висновку, що дослідження проводилося з певною умовною періодизацією.

До першого періоду дослідження віднесемо праці діячів науки та просвіти кінця XIX - початку XX ст. Ушинського К.Д., Сеченова І.М., Павлова І.П., Макаренка А.С. Цими вченими було створено підґрунтя для дослідження проблеми самоконтролю у життєдіяльності людини. В працях цих учених розкривалися напрями розвитку проблеми самоконтролю у фізіології, дидактиці та теорії виховання.

Зокрема, зазначимо, що ще Сеченов І.М., працюючи у Парижі, у лабораторії Клода

Бернара, відкрив так зване "центральне гальмування". Це сенсаційне відкриття послужило поштовхом для великих перевтілень у фізіології та у вченні про поведінку у психології. Фізіологи, пояснюючи діяльність вищих нервових центрів, до вчення Сеченова І.М. оперували єдиним поняттям - поняттям про збудженість. Відкриття Сеченова І.М. показало, що подразненням центрів можна не тільки викликати відповідні реакції організму (рефлекси), але і затримувати їх.

Перехід Павлова І.П. від вивчення тварин до дослідження організму людини привів до висновку, що слід розділяти два розряди сигналів, що керують поведінкою. Якщо поведінка тварин регулюється першою сигнальною системою, то у людей в процесі спілкування формується друга сигнальна система, в якій у ролі сигналів виступають елементи мовленнєвої діяльності (слова, з яких вони будуються). Саме завдяки їм у результаті аналізу та синтезу чуттєвих образів виникають узагальнені розумові образи (поняття).

У другий період виникла необхідність у дослідженні проблеми самоконтролю у зв'язку зі змінами у фізіологічній науці, що були викликані працями Анохіна П.К. та Бернштейна Н.А., зокрема, у 1930-1934 pp. Анохіним П.К. була створена теорія функціональних систем організму як замкнутого циклічного утворення з існуванням зворотної інформації про результат їх дії.

Важливим акцентом роботи є те, що П.К. Анохін висунув припущення, що емоції та мотивація є обов'язковими компонентами функціональної системи, що складають разом з обстановочною та пусковою аферентаціями основу для аферентного синтезу. Відповідно до теорії Анохіна, аферентний синтез - перша універсальна стадія будь-якого цілеспрямованого акту. Здатність нервових клітин брати на себе збудження різного сенсорного та, особливо, біологічного значення визначаються, як показано у лабораторії автора теорії, специфічною хімічною чуттєвістю субсинаптичних мембран. Учений дав нове трактування механізму формування внутрішнього гальмування (19351958). Теорія функціональних систем організму, її універсальні принципи знайшли широке застосування в багатьох галузях медицини, педагогіки тощо.

Подальші дослідження вченого та його співробітників були присвячені розробці цієї теорії, розкриттю механізмів утворення та внутрішньої архітектоніки функціональної системи. П.К.Анохіним були визначені вузлові механізми функціональної системи: аферентний синтез, прийняття рішень, акцептор результатів дії, результат дії, зворотна аферентація.

Н.А.Бернштейн сформулював поняття фізіології активності; основна сутність її в тому, що будь-який акт довільної діяльності є досягненням мети. Ця мета визначає вибір дій і спосіб обліку умов, у яких рух виконується. При цьому використовуються механізми контролю та стабілізації (сенсорні корекції).

Деякі відмінності у визначенні поняття "самоконтроль" пояснюються фізіологічною природою самоконтролю, що виокремились у цей час. Специфіка її, як було показано Анохіним П.К., Бернштейном Н.А. та ін., полягає в тому, що основа кожної діяльності складається з умовно-рефлекторних зв'язків, що з'являються в корі головного мозку людини. У схемі рефлексів розглядають аферентну (чуттєву), центральну (ту, що переробляє) та еферентну (виконавчу) частини. Встановлено, що рефлекторний акт закінчується не еферентним ланцюгом, як вважалося раніше, а четвертим елементом - сигналом про результати дій, їх послідовність (зворотна аферентація). Більше того, доведено існування центрального нервового апарату (акцептора дій), що існує для сприйняття зворотних аферентних сигналів та виконує роль "контрольного апарату". Наступний рефлекторний акт починається після отримання таких сигналів