На третьому умовному етапі розвитку відбувається дослідження проблеми самоконтролю у різних науках, у тому числі його можна простежити і у психолого-педагогічному ракурсі.

До цього періоду можна віднести два напрями: самоконтроль у навчальній діяльності, самоконтроль у виховній діяльності. Однак результати досліджень самоконтролю в навчальній та виховній діяльності є такими, що нерідко можуть бути перенесеними з виховної діяльності на навчальну, і навпаки.

У зв'язку з тим, що навчально-виховний процес не можна розділити на конкретно навчальний та конкретно виховний, а також із тим, що категорія "самоконтроль" є такою, що має досить високий рівень загальності, алгоритми розгортання у різних видах діяльності спільні.

Охарактеризуємо роботи, що стосуються навчально-виховної діяльності:

Спершу в педагогіці проблему самоконтролю аналізували здебільшого в межах поняття самостійності та свідомості учнів у ході навчання (Ш.І.Ганелін, Б.П.Ссипов, С.Ф.Іванов, С.М.Рівес, К.Д.Ушинський, Н.Ф.Бундак та інші).

Великий блок опрацювань склали роботи, в яких самоконтроль визначався як компонент навчально-пізнавальної діяльності:

а) як уміння критично ставитися до своїх вчинків, дій, регулювати свою поведінку та керувати нею (Л.Ф.Бурлачук, Н.І.Кувшинов, Л.В.Жаров, Ф.С.Бабічев);

б) як акт мислення, як властивість особистості, що впливає на вміння перевіряти власні дії, вчинки в діяльності та поведінці, як складова частина поведінки школяра і т. ін. (Г.І.Ажикін, М.І.Боришевский, Т.І.Гавакова, Н.М.Гнедова, І.В.Дорно, П.М.Ерднієв,

І.Кувшинов, А.К.Сердюк, Г.А.Собієва, С.П. Тищенко);

в) з позиції системного підходу в загальнодидактичному та загальнопсихологіч- ному плані (А.С.Линда, Г.С.Нікіфоров, Л.І.Рувінський). При цьому було враховано, що самоконтроль є одним з важливих елементів у самоврядуванні та саморегуляції людиною своєї діяльності;

г) як засіб підвищення ефективності та успішності навчально-пізнавальної діяльності школярів (О.П.Бочарова, К.П.Мальцева, В.Н.Шевченко, С.П.Тищенко, І.А.Зимня);

ґ) як оцінювальні вміння, сформовані у певній діяльності учнів (Ш.О.Амонашвілі, Ц.Т Бебришвілі, Т.І.Шамова та інші).

Аналіз досліджень Л.І.Рувинського, К.Б.Єсиповича, О.К.Маркова, Л.В.Берцфаї, В.Г.Романко, В.В.Репкіна, Л.Б.Ітельсона,

І.Будницької, Ю.Н.Кулюткіної, Г.С.Сухобської, Н.Ф.Тализіної дозволив виокремити такі види самоконтролю: прогнозуючий (або плануючий, перспективний), мета якого полягає у співставленні можливостей усіх компонентів діяльності, і зокрема у вмінні планувати навчальну діяльність; поопераційний (покро- ковий), в ході якого йде співставлення складу операцій, що входять до дії, з характером навчального завдання та з існуючими умовами діяльності; підсумковий, спрямований на співставлення отриманого результату діяльності зі зразком, контроль за результатом дії.

Проаналізуємо визначення поняття "самоконтроль". Звертаючи увагу на велику кількість визначень, найбільшого зосередження, на нашу думку, заслуговують: у словнику С.І.Ожегова [12] самоконтроль розглядається як контроль своїх дій, вчинків. У Великій Радянській Енциклопедії (1973) [6] контроль розуміється як перевірка будь-чого.

На думку Р.А.Собієвої, під самоконтролем (у широкому сенсі) слід розуміти вміння критично ставитися до своїх вчинків, дій, відчуттів і думок, регулювати свою поведінку та керувати нею [15]. Н.І.Кувшинов, який зробив значний внесок у розробку психологічних питань самоконтролю в трудовій діяльності, визначає його як свідоме регулювання і планування діяльності на основі аналізу змін, що відбуваються в предметі праці, це дозволяє кінець кінцем досягти поставленої мети [8, 9]. Линда А.С. трактує самоконтроль як компонент самосвідомості та саморегулювання людиною своєї діяльності та поведінки. На думку автора, дії із самоврядування, а саме самооцінка, коректування і удосконалення своєї діяльності та поведінки, складають основу самоконтролю особи. А.С.Линда заперечує проти такого розуміння самоконтролю, в зміст якого не входить активна участь особи в регулюванні та виправленні своєї діяльності, поведінки [10].

У психологічному словнику під редакцією

В.Петровського увага акцентується на соціальному підґрунті: "поява та розвиток самоконтролю обумовлюються вимогами суспільства до поведінки людини" [13].

При аналізі проблеми самоконтролю Г.С.Нікіфоров [11] розглянув коло питань, в яких характеризуються загальні вимоги у дослідженні психічних явищ в рамках системного підходу: склад, структура та функції самоконтролю; види самоконтролю; ієрархія механізмів

самоконтролю; формування самоконтролю; він довів, що самоконтроль не тільки пронизує коло психічних процесів, які лежать в основі психічної саморегуляції, але з необхідністю входить у структуру особистості як систему саморегуляції.

Гончаренко С.У. в "Українському педагог- гічному словнику" визначає самоконтроль як "усвідомлювану регуляцію людиною своєї поведінки та діяльності для забезпечення відповідності їхніх результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, тощо" [7].

У довіднику з педагогіки і психології Скрипченко О.В., Лисянської Т.М., Скрипченко Л.О. "самоконтроль" визначається як один з компонентів самосвідомості, здатність людини до самоаналізу і самооцінки особистого "Я", власних якостей, уміння враховувати їх у конкретних ситуаціях і таким чином контролювати свою діяльність"[14, с. 141].

Шапар В.Б. у "Психологічному тлумачному словнику" розглядає самоконтроль як "усвідомлення і оцінку суб'єктом власних дій, психічних процесів та станів. Поява і розвиток його визначаються вимогами, висунутими суспільством до поведінки людини. Формування довільної саморегуляції припускає можливість людини усвідомлювати і контролювати ситуацію, процес.

Самоконтроль припускає наявність еталона і численні можливості одержання даних про контрольовані дії та стани. Вольова регуляція заснована на самоконтролі як компоненті саморегуляції; але і самоконтроль може бути об'єктом вольової регуляції, наприклад у стресових ситуаціях" [16, с. 445].

Отже, більшість науковців вважають самоконтроль свідомим психічним процесом. Як саморегулювання та керування поведінкою самоконтроль розглядають Бабічев Ф.С., Бурлачук Л.Ф., Гончаренко С.У., Кувшинов Н.І., Линда А.С., Нікіфоров Г.С., Собієва Р.А., Шапар

Б. та ін. Самоконтролю як компоненту свідомої мотивації віддають перевагу Гончаренко С.У.,

Кувшинов Н.І. Важливе значення суспільним нормам у самоконтролі приділяють Петровський