Умови такого договору повинні бути чіткими, послідовними, позитивними та чесними. Необхідно також періодично переглядати умови договору, щоб переконатися, в їх актуальності: деякі люди спочатку ставлять нереалістично високі вимоги, що часто призводить до зайвих ускладнень та ігнорування програми самоконтролю. Щоб зробити програму максимально ефективною в ній повинна брати участь хоча б ще одна людина. Відомо, що це зобов'язує людей більш серйозно ставитися до програми. Повинні бути детально визначені в договорі у термінах заохочення та покарання також і наслідки. Заохочення та покарання повинні бути швидкими, систематичними та не залишатися просто усними обіцянками або висловлюванням намірів.
Уотсон і Тарп звертають увагу на деякі найбільш загальні помилки у виконанні
програми самоконтролю. Це ситуації, коли людина: а) намагається виконати забагато, дуже швидкими темпами, встановлюючи нереальні цілі; б) дозволяє довгу відстрочку заохоченню відповідної поведінки; в) встановлює неефективні заохочення. Відповідно ці програми будуть недостатньо ефективними.
6. Завершення програми самоконтролю. Останній крок у розробці програми самоконтролю - уточнення умов, за яких вона вважається виконаною. Іншими словами, людина повинна чітко визначити кінцеві цілі. Корисно завершувати програму самоконтролю, поступово знижуючи частоту заохочень за бажану поведінку. Вдало виконана програма може просто зникнути сама по собі або з мінімальними свідомими зусиллями з боку людини. Інколи людина може сама визначитися, коли і як завершити її. В результаті метою завжди є формування нових, кращих, форм поведінки, що зберігаються назавжди. Звичайно, людині треба завжди бути готовою до відновлення стратегії самоконтролю, якщо знову з'являться не адаптивні реакції.
Теорія Альберта Бандури пропонує багаті можливості для науково обумовленого самоконтролю - можливості, які тільки тепер почали розуміти.
Розглянемо соціально-навчаючу теорію особистості Джуліана Роттера.
Більша частина досліджень, що були проведені відповідно до теорії Роттера, зосереджувалися на особистісній змінній - локусі контролю [3, 4]. Являючи собою центр теорії соціального навчання, локус контролю є узагальненням того, якою мірою люди контролюють своє життя. Локус контролю умовно можна поділити на екстернальний та інтернальний. Люди з екстернальним локусом контролю вважають, що їх успіхи та невдачі регулюються зовнішніми факторами, такими, як доля, удача, щасливий випадок, впливові люди та непередбачені сили. "Екстернали" вірять у те, що вони заручники долі. Навпаки, люди з інтернальним локусом контролю вірять у те, що удачі та невдачі обумовлюються їх власними діями та здатностями (внутрішні чи особистіші фактори). Тому "інтернали" відчувають, що вони у більшій мірі впливають на підкріплення, чим люди з екстернальною орієнтацією локусу контролю.
Роттер [2] показує, що екстернали та інтернали не є "типами", оскільки кожен з них має характеристики не тільки своєї категорії, а й (в більшій мірі) іншої. Поняття локусу контролю слід розглядати як нерозривність явищ, що мають на одному боці виражену "екстернальність", на іншому - "інтернальність". Переконання ж людей знаходяться на всіх точках між ними, переважно - в центрі. Інакше кажучи, є люди занадто екстернальні та інтернальні, але більшість знаходиться між двома екстремумами.
Теорія Роттера доповнює теорію Бандури, підкреслюючи взаємовплив людини та її оточення. Обидва теоретики впевнені, що люди активно реагують на зовнішнє підкріплення, що суперечить теорії Скінера.
ВИСНОВОК
З відомих нам визначень ми встановили, що самоконтроль є компонентом діяльності та має статус дії. Особливістю самоконтролю є те, що він не має власного об'єкта дії та продукту. Самоконтроль спрямований на основну дію суб'єкта та сприяє його вдосконаленню. Така особливість самоконтролю формулює його функцію керування процесом діяльності. У результаті самоконтролю досягається важлива якість діяльності - "правильність". Самоконтроль не може існувати без того, що контролюється, перевіряється. При самоконтролі також необхідна наявність еталона, зразка того, що повинно бути після певної діяльності. Як влучно зазначив Нікіфоров Г.С.: "Питання про ступінь збігу еталонної частини тієї, що контролюється, вирішується завдяки операції зіставлення. ... Її результатом може бути як збіг, який свідчить про те, що частина, яка контролюється, дорівнює еталону; також частини, що контролюються, та еталонна можуть не співпадати, тоді на виході самоконтролю буде мати місце розбіжність у їх показниках. Самі по собі еталонна і та, що контролюється, складові, процес перевірки та оцінки ступеня їх збігу формують інформаційний зміст механізму самоконтролю" [11; с. 22-23]. Це свідчить про те, що із сформованості навичок самоконтролю можна зробити умовивід про "правильність" виконання основної діяльності.
Проаналізувавши відомі нам визначення поняття, ми схильні до визначення самоконтролю як свідомого психічного процесу, що прив'язаний до результатів діяльності. Тому нам більш близьке визначення самоконтролю Гончаренка С.У., тим більше, що це визначення відображає специфіку саме в педагогічній діяльності та його можна буде перевірити експериментально.
Питанню самоконтролю підлітків у позашкільній роботі досі не надавалося достатньо уваги. Звертаючи увагу на те, що процес виховання повинен проходити постійно, ми вважаємо за потрібне дослідити процес формування самоконтролю старших підлітків у позашкільній діяльності, а саме - у позаформальних молодіжних об'єднаннях на прикладі скаутських (МОДГО "Миколаївська спілка скаутів"), тому що саме в підлітковому віці особистість стає більш вразливою, хоча і намагається бути "повністю незалежною", не сприймаючи все, що кажуть дорослі та "відсталі предки".
ЛІТЕРАТУРА
Mahoney M., Thoresen C. (1974). Self-control: Power to the person. Monterey, CA: Brooks/ Cole., 22.
Rotter J.B. (1982). The development and applications of social learning theory: Selected papers. New York: Praeger.
Rotter