УДК 371.1 Романовський О.Г.

Неперервна освіта і підготовка професійних керівників-лідерів

Наприкінці двадцятого сторіччя людство поступово усвідомлює, що основним джерелом науково-технічного і соціального прогресу й основним його ресурсом усе більше стає творча особистість. При цьому умовою успішного розвитку практично кожної сфери людської діяльності стає не просто наявність висококваліфікованих і навіть не просто творчих фахівців, а фахівців-лідерів. Дійсно, тільки творчо мисляча індивідуальність може створювати техніку і технологію нового покоління, які у гармонійній єдності з суспільством і природою здатні забезпечити гідні умови матеріального і духовного життя, принести щастя та задоволення інтересів і прагнень людей. Проте в будь-якому творчому колективі повинен бути лідер, спроможний на основі методології системного аналізу своєчасно визначати тенденції розвитку суспільних потреб і відповідно до них прогнозувати розвиток техніки і технології. Володіючи найвищим фаховим і особистісним авторитетом, він повинен вміти організовувати ефективну спільну діяльність великих груп людей, спрямовуючи її на досягнення соціально значимих цілей.

Такий підхід ставить нові завдання перед сучасною системою навчання і виховання. Нова парадигма освіти повинна виходити з таких трьох принципових положень. По-перше, необхідно методами психолого-педагогічної діагностики як можна більш рано виявляти природні схильності, таланти і задатки кожного, особливо виділяти людей з яскраво вираженими рисами і якостями лідерів і забезпечувати їх цілеспрямовану фахову підготовку для формування потенційних лідерів, у тому числі лідерів-керівників. По-друге, варто наповнити глибоким гуманістичним сенсом зміст освіти, освітні технології та їхню спрямованість. По-третє, необхідно кожній людині прищепити потребу, бажання і навички навчатися протягом усього активного життя. Саме тут і лежать витоки ідеї неперервної освіти.

Виходячи з основних положень класичної педагогіки, результатів сучасних досліджень провідних вітчизняних та іноземних вчених у галузі психолого-педагогічної науки і філософії освіти, насамперед, В. Г. Кременя, І. А. Зязюна, С.У.Гончаренка, Н.Г.Ничкало, Г.О.Балла, І.ДБеха,

В.В.Рибалки, С.А.Сисоєвої, О.І.Кульчицької, В.О.Моляка, Б.О.Федоришина та інших, автор здійснив спробу розглянути деякі філософські, педагогічні і соціально-економічні аспекти проблеми підготовки професійних керівників-лідерів на основі аналізу світових тенденцій розвитку неперервної освіти.

1. Загальнофілософська цінність освіти в умовах науково-технічної революції

Для нинішнього етапу науково-технічної революції характерними стали небувалі якісні і кількісні зміни у структурі та організації суспільного виробництва, в управлінні ним. Досягнення науки і техніки безпосередньо впливають на виробництво, безупинно змінюючи його зміст, характер суспільного розподілу праці, її продуктивність, галузеву і професійну структуру. Це прямим чином обумовлює необхідність нової парадигми освіти. Наприклад, Е.В.Лузик розглядає природній розвиток знань як динамічну модель структури і змісту вищої освіти і формулює "кількісні критерії, що характеризують якість освітніх систем" [1, с. 58]. Сьогодні, на підставі результатів філософських досліджень проблем освіти в роботах В.Г.Кременя, І.А.Зязюна, Ш.А.Амонашвілі, В.О.Лозового та інших, можна стверджувати, що основні положення філософії освіти в ХХІ сторіччі полягатимуть у наступному.

По-перше, переважатиме особистісно- індивідуальна орієнтація навчально-виховного процесу. Як медицина сьогодні приходить до розуміння істини, що лікувати треба не хворобу, а людину, що нею хворіє, так і педагогіка повинна перейти від підготовки фахівця до формування особистості. Іншими словами, учити треба не кожну людину конкретній професії, а конкретну людину тій професії, яка найбільшою мірою відповідає її здібностям, покликанню і бажанню. Важливо підкреслити, що саме тут збігаються інтереси і суспільства, і самої людини. Дійсно, тільки при такому підході можна забезпечити умови найбільш повної самореалізації творчої індивідуальності кожного в його особистих і суспільних інтересах.

Це положення набуває особливої важливості в системі формування керівників усіх рівнів, оскільки від їхньої фахової компетентності і особистісних якостей визначальною мірою залежатимуть темпи і характер соціального прогресу. Наочним підтвердженням є разючі відмінності в результатах ринкових реформ, наприклад, у державах Балтії, в

Чехії, Угорщині, Словенії й Польщі, з одного боку, та в більшості пострадянських країн, в тому числі в Україні, з іншого. При, здавалося б, однакових або достатньо схожих стартових умовах і сьогоднішній рівень соціально-економічного розвитку, і траєкторії виходу на нього в першу чергу визначаються якістю і рівнем управління.

По-друге, визначальною тенденцією освіти усе більш стає її неперервність. Дійсно, сучасні темпи НТР призводять до прискорення практичного використання наукових досягнень, до швидкої зміни поколінь техніки і технології. За час активного трудового життя спеціаліста така зміна відбувається три-чотири рази, а в таких новітніх галузях, як обчислювальна техніка й інформаційні технології - значно більше. В цих умовах досить часто інформація, котру студент одержує на першому курсі, застаріває до моменту закінчення ним університету. Для того, щоб сформувати повноцінного фахівця, студентові варто не просто передати певну суму знань, а навчити його самостійно добувати необхідні знання.

Проте неперервність освіти має і ще один важливий аспект, який полягає в необхідності забезпечення методологічної, світоглядної, змістовної і психолого-педагогічної єдності при організації навчально-виховного процесу в різноманітних ланках і на різноманітних рівнях освітньої системи. Так, у Харківському державному політехнічному університеті при активній участі автора і відповідно до його концепції підготовки лідерів-керівників створено ряд інтегрованих навчальних комплексів. До їх складу входять як звичайні середні школи, так і спеціалізовані навчальні заклади різноманітних форм власності, у тому числі гімназії, ліцеї, коледжі, технікуми. Одержуючи в них загальну середню освіту, а в ряді випадків і дипломи бакалаврів, випускники усвідомлено обирають для продовження своєї фахової освіти профільні кафедри