Сьогодні, як ніколи раніше, стає зрозумілим, що фахівці, які не вміють чи не бажають навчатися, вже через 5-10 років безнадійно втратять свою кваліфікацію і зв'язок з виробництвом. На тлі зростаючої конкуренції на ринку праці та істотного підвищення вимог до працівника це може скласти серйозну загрозу матеріальному та соціально- психологічному становищу фахівця на все подальше життя. Прагнення ж і уміння самостійно підвищувати рівень свого професіоналізму стає не просто чинником самоствердження, а й надійним економічним підгрунтям можливості плідної фахової діяльності. Професійні знання і уміння стають сьогодні найціннішим капіталом. Саме неперервна освіта допомагає розкрити здібності людини, можливості її перекваліфікації або розширення спеціалізації, оволодіння суміжними дисциплінами. Неперервна освіта, самоосвіта гарантують фахівцеві економічну стабільність і належний добробут, навіть в умовах економічної кризи.

З іншого боку, імідж України у світі в ХХІ столітті визначатимуть ті, хто сьогодні отримує професійну освіту чи навіть тільки збирається її отримувати у вищих навчальних закладах. Фундаментальні і прикладні дослідження, що тільки розпочинають науковці вищої школи, складатимуть основу майбутніх винаходів, високих технологій та новітніх організаційних форм, які визначатимуть економічний розвиток нашої країни. Тож національна освітня система повинна набувати нових якостей, ставати здатною до гнучкості, диверсифікації, здатності передбачати майбутній розвиток суспільних потреб і задовольняти їх, завчасно готуючи відповідне кадрове забезпечення.

В той же час, як зазначає С.А.Тангян, не слід перетворювати навчальні заклади на комерційні підприємства, які тільки "виробляють товари на продаж і надають платні послуги" [2, с. 5]. Проти цього виступає Дж.Пападопулос. Лауреат Нобелівської премії з економіки У.А.Льюїс одне із своїх досліджень спеціально присвячує економічним аспектам якості освіти. Рентабельність освітньої системи взагалі і професійної освіти зокрема неможливо обчислити сьогоднішніми методиками. Витрати на неї - це інвестиції в майбутнє держави, в добробут її народу, в економічне і духовне відродження.

4. Роль неперервної освіти у

формуванні професійних керівників- лідерів

Міркування, викладені вище, повною мірою стосуються такого інноваційного і специфічного завдання національної вищої школи, як формування кадрів професіоналів-лідерів, в першу чергу професійних керівників. Специфіка сучасної управлінської діяльності вимагає від них високої професійної культури, яка б включала і органічно поєднувала між собою гуманітарну, духовну, природничо-наукову, технічну та економічну культуру. На наш погляд, тільки єдність цих складових і може забезпечити належний професіоналізм керівника і, відповідно, успішність його діяльності. В той же час розвиток різних наукових дисциплін відбувається нерівномірно, різними темпами. Дуже часто потреби практики та досягнення одних наук стимулюють активізацію досліджень в інших. Це ж з певним часовим загаянням позначається й на змінах змісту загальної та професійної освіти, бо вимагає певного усвідомлення та психолого-педагогічного осмислення. Таким чином, фахова підготовка керівника завжди визначається досягнутим рівнем розвитку освітньої системи.

Розвиток же як предметної сфери діяльності керівника, тобто техніки і технології, так і економіки та управлінських технологій, не говорячи вже про духовність та загальну культуру, відбувається невпинно. Після закінчення керівником навчального закладу такі зміни, інколи досить істотні, можуть залишитися поза його увагою. А без їхнього своєчасного освоєння це неминуче призводить до певної втрати рівня професіоналізму, яку не може компенсувати навіть набуття практичного досвіду. Поступово накопичуючись, відставання у різних складових може стати небезпечним через можливість певної загальнокультурної, а потім і професійної деградації фахівця.

Саме так сталося з переважною більшістю фахівців, що сформувалися як керівники за радянських часів. Своєчасно не усвідомивши характер радикальних суспільно-політичних, економічних та соціально-психологічних змін в Україні, вони фактично втратили важелі управління, що й стало однією з основних причин системної кризи в суспільстві й національній економіці. Тепер становище можна виправити тільки терміновим формуванням нової генерації професійних керівників. А це завдання вимагає якісно нових

підходів, принципово нової педагогічної системи.

Для розв'язання такого масштабного й надзвичайно важливого завдання необхідно врахувати сучасні досягнення психолого- педагогічної науки, здобутки існуючої світової практики підготовки менеджерів та перший досвід успішної діяльності керівників окремих вітчизняних промислових та інших підприємств. Всі ж ці джерела свідчать, що забезпечення формування і тривалого підтримання високого професіоналізму керівника можливі тільки із застосуванням принципів неперервної освіти та самоосвіти як однієї з найважливіших її складових.

Більш того, сучасний керівник повинен не тільки сам бажати і вміти постійно навчатися протягом усього свого активного трудового життя, а й вимагати цього від персоналу. Одним із обов'язкових елементів у структурі управлінських функцій завжди є виховання персоналу. Саме ця функція забезпечує поєднання різноманітних індивідуальних інтересів учасників спільної діяльності, мобілізацію їхньої мотиваційної сфери на досягнення стратегічних цілей організації. Водночас необхідно підкреслити, що ефективність результатів такої діяльності значною мірою визначається рівнем професійної підготовки людей. А щоб їх націлювати на постійне оволодіння знаннями, керівник сам повинен завжди поповнювати свій багаж загальних і фахових знань. В тому числі варто дечому вчитися і у своїх підлеглих.

Але неперервність фахової підготовки не слід зводити лише до самоосвіти. Принципи неперервної освітньої системи можуть плідно використовуватися і ефективно спрацьовувати лише за умови організації періодичного навчання або стажування саме у навчальних закладах. Тільки тут активно ведуться наукові дослідження. Вони забезпечують здійснення на професійній основі системного аналізу науково- технічного і соціального прогресу, визначення його провідних тенденцій і прогнозування можливих наслідків. Більш того, тільки тут систематизована інформація проходить відповідну