уявленнями про людину як про об'єкт чого- небудь. У зв'язку з цим простежимо за міркуваннями Сен-Сімона, який, як і філософи- просвітителі XVIII ст., намагався з'ясувати, яке ж місце в педагогічному процесі займає людина.

У своїх пошуках він продовжив гуманістичні традиції Відродження й мислителів епохи Просвітництва, які робили спроби обґрунтувати принцип активності суб'єкта, який пізнає. Однак, характеризуючи поставлену систему освіти на початку XIX ст., він підкреслює, що, незважаючи на політичне торжество філософських ідей попередніх століть, освіта не є тепер доступною для всіх без різниці й не розподіляється згідно з природними задатками й покликанням людей. Філософія й революція кінця XVIII ст., безперечно, зруйнували найбільш явні класові поділи й проголосили право кожного індивіда займати в суспільстві те місце, на яке він може претендувати відповідно до своїх заслуг, - говорить філософ. Але він докоряє XVIII ст. у тому, що нічого не було зроблено для того, щоб це право стало реальним. І Сен-Сімон висуває власну філософську педагогічну концепцію про нову роль людини в суспільстві в цілому й у педагогічному процесі зокрема.

Виходячи з визначення, яке Сен-Сімон дає освіті, ми бачимо, що є люди, які здійснюють цілеспрямований, спеціально організований і свідомо здійснюваний вплив, тобто вихователі, які, за визначенням, є суб'єктами педагогічного процесу, і ті, хто відчуває його на собі, тобто є об'єктом застосування педагогічних зусиль. Якщо "об'єктність" вихованця, що розуміється в Середньовіччі як схильність до необмежених впливів з боку вчителя, розглядалася просвітителями як результат обумовленості людської сут-ності законами природи, частиною якої є сама людина, то Сен-Сімон іде далі у своїх умовиводах. Він розглядає виховання людини як "велике соціальне явище", і, крім природної детермінованості, "об'єктність" людини в суспільстві й у педагогічному процесі, на його думку обумовлена існуючими соціальними умовами та нормами.

Згідно з ученням Сен-Сімона, одне із завдань загального виховання полягало в тому, щоб "посвятити індивідів у відносини суспільного життя, вселити кожному з них почуття, любов до всіх, об'єднати всі волі в єдину волю і всі зусилля - у напрямку до однієї й тієї ж мети, - мети суспільної" [2]. А засобом, який покликаний перетворити для кожної людини в ідею обов'язку, у предмет любові ті обов'язки, що покладаються на неї суспільством, він називає моральним вихованням. Усі повинні, на його думку, отримувати попередньо загальне або моральне виховання, що є основою. Для того, щоб виростити справжнє гуманне покоління людей, вважає Сен-Сімон, треба познайомити підростаюче покоління із суспільними відносинами й обов'язками кожної людини стосовно суспільства, привчити до соціальних норм ("потрібно, щоб соціальний кодекс був сформульований, щоб його навчали систематично й правильно"), вселити дітям високі переконання, збудити в їхніх серцях гідні людини со-ціальні почуття [2].

І в принципі природовідповідності освіти й виховання Сен-Сімон іде далі своїх французьких попередників. Видатний мислитель особливо важливим для соціального прогресу й процвітання людей вважає розподіл освіти між індивідами відповідно до їх природних здібностей. Він переконаний у тому, що саме цим шляхом кожна людина досягне всієї сили, усього добробуту, на який вона може претендувати за своєю природою; саме цим шляхом буде здійснена рівність повноцінних суб'єктів суспільного життя [2]. У зв'язку з цим, Сен- Сімон не ігнорує пізнавальну активність людини в педагогічному процесі, оскільки вважає її природну організацію унікальною й такою, що має тенденцію до саморозвитку. "Суспільство являє собою цей потрійний лик витончених мистецтв, науки й промисловості лише тому, що кожен з тих індивідів, які входять до його складу, володіє трьома здібностями, причому переважно розвиток однієї з них дає в результаті художника, ученого або промисловця". Імовірно, що для Сен-Сімона "суб'єктність" людини пояснюється ще й свободою вибору, яка проявляється в тому, що вона на свій розсуд привласнює собі соціальний і культурний досвід людства.

Він докоряє суспільному ладові минулого за те, що "до сих пір не існує ніякої влади, на яку б було покладено обов'язок оцінювати й розвивати індивідуальні схильності людей; у цьому відношенні все надано марнославству, честолюбству родини або поверховим смакам дітей". У своїй новій асоціації турботу про оцінку схильностей та природних задатків людей Сен-Сімон накладає на викладацьку корпорацію майбутнього.

Це завдання він вважає зовсім новим для вчителів, й у зв'язку з цим, особливу цінність для розуміння місця людини в педагогічному процесі мають його праці, присвячені спеціальній або професійній освіті, педагогічній у тому числі. Уперше міркуючи про спеціальну професійну підготовку викладацької корпорації, Сен-Сімон визначає нове місце майбутнього вчителя в педагогічному процесі в якості "суб'єкта" й "об'єкта" одночасно: викладач сам піддається освітнім і виховним впливам та одночасно прагне до самовдосконалення.

Оскільки професійна підготовка

педагогічних кадрів за Сен-Сімоном має своїм призначенням пристосувати окремих індивідів до такої категорії праці, як викладацька діяльність, у наявності - ставлення до майбутнього вчителя як об'єкта педагогічного процесу. Ця "об'єктність" обумовлена, з одного боку, тим, що система спеціальної педагогічної освіти є "результатом соціального