Критикуючи існуючу систему професійної освіти у Франції, педагогічної в тому числі, Сен- Сімон говорить про те, що спеціальна освіта не охоплює всіх знань на тому щаблі досконалості, якого вони досягли. Давні мови й давня словесність розглядаються сьогодні ще й як основа викладання. До того ж, сучасна викладацька корпорація не організована таким чином, щоб оволодівати науковими завоюваннями по мірі того, як вони здійснюються. У зв'язку з цим, у його майбутній новій асоціації "викладання буде обіймати всі людські знання в найсучаснішому їх стані", і всі успіхи науки будуть легко переходити з теорії в практику. З цією метою викладацька корпорація буде організована так, щоб забезпечити співробітництво вчених, які вдосконалюють науку, з людьми, які її викладають, а від них досягнення науки будуть переходити до людей, які безпосередньо застосовують її на практиці. З цих міркувань ми бачимо, що Сен-Сімон актуалізує проблему перманентного

самовдосконалення вчителів і примушує дивитися на вчителя як на повноцінний суб'єкт педагогічного процесу.

У поглядах ще одного видатного представника утопічного соціалізму Ш. Фур'є ми спостерігаємо торжество соціалістичного гуманізму. Основним ядром його творчості є соціальне вчення, що містить у собі цілу низку позитивних ідей, які були згодом критично перероблені філософами XIX і XX століть. На його думку, "кращий суспільний устрій - це той, що робить життя людей, які становлять більшість суспільства, найбільш щасливим, надаючи їм максимум засобів і можливостей для задоволення їхніх найважливіших потреб". Що стосується реальної дійсності, яка оточує його, то він не був готовий до того, щоб науково пояснити сутність способу вироб-ництва, що зароджується, і відповідного йому капіталістичного ладу. І все ж його гостра критика мала велике значення.

У своїх роботах Ш. Фур'є показує, що буржуазне суспільство, яке утвердилося після революції 1789 - 1794 pp., являє собою лише карикатуру на блискучі обіцянки філософів XVIII ст. Учений констатує, що для сучасного йому антигуманного суспільства характерні "війна кожного проти всіх і всіх проти кожного", експлуатація, конкуренція, кризи, спекулятивні плутні й біржовий ажіотаж та зубожіння мас.

На зміну ладу "цивілізації", порочному у всіх відношеннях, повинен, доводить Фур'є, прийти новий суспільний порядок - "лад гармонії", заснований на асоціації й вільній колективній праці [10]. Його наступ він пов'язував не з класовою боротьбою, а з діяльністю освічених людей.

Як бачимо, проблема створення єдиного, цілісного суспільства органічно пов'язується у Фур'є з проблемою формування освіченої людини. "Природне й цілісне суспільство, - говорить Фур'є, - буде мати місце тільки при такому стані речей, коли індивід може повністю розвинути свої здібності" [17]. З іншого боку, стверджує він, створення дійсно цілісної людини можливе тільки в умовах нового, цілісного суспільного ладу [17, с. 320]. І саме при ладі гармонії можливо формування воістину цілісної, усебічно розвиненої людини, вважає він. Фур'є вірить у природну досконалість людини. Він бачить корінь усіх суспільних бід не в "природній недосконалості" людини, а в порочності суспільного ладу, який повинен бути замінений іншим.

Особливу цінність для усвідомлення проблем гуманізації освіти епохи Ш. Фур'є має його критика антигуманно! системи освіти ладу "цивілізації". Школи, де панує насильство, являють собою своєрідні тюрми для дітей, констатує він. Схоластичні підручники притупляють дитячий розум. Виховання віддаляє дітей від індустрії, уселяє відразу до будь-якої праці. Інтереси й потяги дітей, їхні схильності й здібності повністю ігноруються або придушуються та перекручуються [10, с. 151]. Фур'є переконаний у тому, що родинне виховання шкодить розвитку природи дитини, а саме природи суспільної людини, оскільки при спадковому вихованні батько прагне прищепити дітям свої недоліки: "Прокурор, купець дають своїм дітям у якості зразка людину найбільш хитру; батько-єврей розхвалює того, хто найбільш раболіпствує; п'яниця захоплюється тими, хто здорово п'є з раннього дитинства; гравець привчає дітей любити гру". Фур'є узагальнює та встановлює низку органічних вад виховання ладу цивілізації, а саме: виховання при цьому ладові не є загальним досягненням, а винятковим привілеєм небагатьох і служить тому, щоб забезпечити експлуатацію народних мас невеликою купкою заможних. Це виховання відрізняється непослідовністю, розірваністю, внутрішньою суперечністю, оскільки в ньому діють різні сили, інтереси яких зіштовхуються між собою; воно є довільним, що суперечить природі, тому що не зважає на дійсні потреби й можливості вихованця, які вимагають задоволення та розвитку; виховання це є неповним, частковим, оскільки воно страждає крайнім інтелектуалізмом і цілком нехтує здоров'ям дітей, розвитком їх тіла й почуттів; це виховання спрощене, тому воно за теорією, за абстракціями забуває про величезне значення практики, про виробничі можливості підростаючого покоління, які чекають свого застосування; нарешті, виховання ладу цивілізації прирікає дитину на пасивність і діє на неї методами примусу та пригнічення [9, с. 10; 17, с. 218-221].

Як бачимо, докладна й обґрунтована критика наявної системи освіти говорить про те, що педагогіка початку XIX ст. розглядала виховання як процес впливу на людину й мислила його у вигляді та ролі об'єкта педагогічного процесу. Визнання філософами- просвітителями XVIII ст. того, що людина - не тільки об'єкт, але й суб'єкт виховання, нічого не змінило в практиці освіти й виховання.