Цьому "збоченому" вихованню ладу цивілізації Фур'є протиставляє свій план природного або гармонійного виховання, зовсім вільного від указаних протиріч. Виховання в його новій асоціації буде відрізнятися протилежними ознаками: 1) загальністю, оскільки воно

розповсюджується на всіх без винятку; 2) внутрішньою погодже-ністю, що виражається в зосередженому та єдиному напрямку дій усіх його чинників; 3) відповід-ністю природним покликанням, потребами й можливостям кожного вихованця; 4) цілісністю, тобто повним і всебічним розвитком дитини; 5) склад-ністю, що виражається в тому, що воно звертається до всіх здібностей - фізичних і психічних, об'єднує теорію з практикою на основі виробничо-трудової діяльності, служить одночасно інтересам і особистості, і суспільства; 6) активністю, що розвивається, оскільки вона, де тільки можливо, збуджує вихованця до вільного розвитку й самодіяльності [9, с. 10; 17, с. 218-221].

Ми бачимо, що, крім ідеальної організації освіти й виховання, Фур'є актуалізує активність пізнавального мислення людини, яке призводить до вільного розвитку й самодіяльності. Під свободою він розуміє можливість для людини задовольнити всі свої природні здатності й одночасно Фур'є ставить питання про розвиток задатків людини до рівня суспільних вимог. Ці міркування свідчать про ставлення до людини в педагогічному процесі одночасно як до об'єкта й суб'єкта. Його "суб'єктність" обумовлена тим, що в новому світі виросте нова людина, фізично розвинута, творчо активна, знайома з кількома ремеслами, основами наук і мистецтв. Це буде гармонійно розвинута особистість. Людина майбутнього буде наділена високими моральними якостями. Особисте щастя вона буде розглядати як частину щастя всього колективу, отримувати задоволення тільки в діях, корисних усім. А "об'єктність" детермінована впливом усіх чинників виховання й особливостями соціальної організації навколишнього середовища.

Стрижнем системи Фур'є в його фантастичних творах є його "теорія пристрастей" у природовідповідності виховання й учення про асоціації, побудованій з різних вільних колективів, що називаються "серіями за пристрастями" [9, с. 7]. Вихідним моментом для неї явились погляди французьких матеріалістів XVIII ст. - Гельвеція, Гольбаха, Руссо. Він був переконаний у тому, що природні пристрасті людини, які отримують шкідливе застосування в "ладі цивілізації" здійснять благодійну дію в новій асоціації, стануть спонукальним стимулом до розквіту людських здатностей, до пізнавальної діяльності, до творчої, інтенсивної праці, стануть джерелами трудового ентузіазму кожної людини [9; 10]. Отже, виявлення й розвиток усіх здатностей дітей, усієї повноти їхніх природних задатків у новій асоціації Фур'є були головною турботою виховання. "Виховання в ладі гармонії буде спрямоване понад усе до того, щоб з ранніх років розвинути природні схильності та інстинкти дитини, дати простір усім її фізичним і духовним здібностям." [10].

Як бачимо, Фур'є по-своєму трактує проблему внутрішньої мотивації в навчанні й вихованні. У якості мотиву розглядається не страх, не примус, а природне прагнення людини до розвитку своїх здібностей і самовдосконалення. У результаті дитина опиняється в центрі педагогічного дійства, а її інтереси й потреби визначають як зміст, так і методику виховання. Цей метод свідчить про ставлення до особистості, яка розвивається, як до активного повноцінного суб'єкта педагогічного процесу.

Фур'є вірив у науку, передбачив її розквіт і безмежні можливості, а тому надавав великого значення розповсюдженню наукових знань шляхом загальної освіти народних мас. Головна його думка полягала в тому, що вивчення наук повинно спиратися на конкретний живий досвід, набутий дітьми до 9 років, поповнюваний потім безперервно. Трудова діяльність повинна дати стимул до освіти. "Учіння ... повинно ґрунтуватися на тій допитливості, яка пробуджується завдяки виробничій діяльності". Такий хід виховання ладу гармонії, де кожна дитина ... виховується в садках, голуб'ятнях, майстернях і кухнях фаланги, як тільки вона вміє ходити; тут вона стає сільськогосподарським та промисловим виробником, перш ніж займеться вивченням наук; вона приступить до них потроху, у якості додатку до виробничих робіт, якими вона займається з 2-4 років. У зв'язку з цим, вона привертає освіту, щоб додати її до цих робіт, у яких вона пристрасно бажає вдосконалитися, й отримує цілісну, усебічну освіту, що надається за допомогою всіх методів, з яких їй надається вибір, без того, щоб бути підданою системі того чи іншого софіста. У такій організації виховання хід її прямий - дитина йде прямо до мети, до виробничої праці [15]. Ми знову спостерігаємо ставлення до людини в педагогічному процесі як до активного суб'єкта, який володіє внутрішньою мотивацією та активно бере участь у виборі мети діяльності, засобів її досягнення тощо.

Борючись проти гніту й педантичної системи існуючої школи, Фур'є впадав у крайнощі: він вірив, що дітям можна надавати повну свободу. "Кожна дитина буде зовсім вільна; буде працювати, буде навчатися лише остільки, оскільки їй це подобається, а при цій повній свободі потяг призведе її до ознайомлення з усіма сільськогосподарськими, промисловими й науковими заняттями". Ми цілком згодні з Ю. Васильковою, І. Зильберфарбом,

М. Константиновим, В. Кра-вець, С. Фрумовим, які справедливо зазначають, що така безмежна надія на дитячий "потяг" була, зрозуміло, не ґрунтовною 10, с. 179].

У зв'язку з таким широким планом організації народної освіти Фур'є розглядав питання про вчителювання як питання першорядної суспільної важливості. Працю вчителя й вихователя він вважав винятково важливою, такою,