Видатна постать педагогіки України XIX століття, С. Миропольський вважав естетичне виховання однією з "важливих і складних сторін системи людського виховання". На його думку, естетичне виховання залучає людину до світу прекрасного, допомагає відчувати, розуміти прекрасне в оточуючому житті, цінити твори справжнього мистецтва [20]. Мету естетичного виховання С. Миропольський вважав у "служінні істині, добру й красі". Найбільш важливими напрямами естетичного виховання С. Миропольський вважав: використання краси православного церковного богослужіння, засобів мистецтва та залучення дитини до природи [20].

Для нашого дослідження важливою є погляд Н. Витковської, А. Щербо, та Д. Джоли, які вважають, що завдання естетичного виховання - сформувати у людині здатність естетично відноситись до світу: сприймати та оцінювати дійсно прекрасне, величне, комічне, трагічне, своєю діяльністю примножувати красу оточуючого. Але естетичне відношення не обмежується якоюсь однією сферою дійсності - воно торкається всього, що робить людина в матеріальному світі, науковому знанні, моральних та політичних відносин у суспільстві [6, с. 134].

Ми згодні з думкою Д. Водзінського, який вбачав метою естетичного виховання учнів пробудження і розвиток у них естетичного ставлення до явищ суспільного життя, природи, а також прищеплення правильного розуміння творів мистецтва. Він підкреслював, що активне прагнення до прекрасного - це дійова сторона естетичного виховання. Тому школа повинна створювати всі можливі умови для розвитку художніх здібностей і художньої творчості. На його думку, вся робота з естетичного виховання в школі дуже тісно переплітається з загальнонавчальною і виховною в цілому [7].

Неоціненний вклад у розвиток теорії і практики естетичного виховання шкільної молоді вніс також радянський педагог А. Макаренко. Він був упевнений, що реалізувати мету виховання у будь-якому суспільстві можна лише тоді, коли особистість буде виховуватись цілісно. "Молодь завжди красива, коли вона правильно виховується, правильно живе, правильно працює, правильно радіє" [16, с. 72]. Особливої уваги, на думку А. Макаренка, у цій цілісності необхідно приділити проблемі формування у молодої людини потреби до прекрасного, до творіння прекрасного, до організації естетичного середовища, у якому перебуває людина. У започаткованих А. Макаренком традиціях виховання ми спостерігаємо яскраво виражену естетичну спрямованість (Свято першого снопа, День іменинника тощо). А. Макаренко у своїй творчості не раз акцентує увагу на необхідності виховувати людину в красі, через красу і вести до найвищих осягнень краси світу, естетичного образу світу. "Найважливіше, що ми звикли цінувати в людині, - це силу і красу" [16, с. 69]. Педагог вважав за необхідне розвиток естетичного почуття, культури, органічну єдність морального і естетичного у вихованні. Під естетичним вихованням А. Макаренко розумів не тільки виховання відчуття краси навко-лишнього середовища, картини, одягу, а й красу вчинків, розділяючи вчинки людини на гарні та негарні. Пріоритетними засобами виховання в молоді високоморальних людських якостей педагог вважав мистецтво, участь дітей у театральній діяльності. За допомогою спілкування дітей з мистецтвом відбувалися зміни світоглядних настанов, формувалася краса поведінки, зароджувались різні види художньо-творчої діяльності. Участь дітей у духовому оркестрі, театральній діяльності, поетичних майстернях сприяли збагаченню внутрішнього світу дитини та формуванню морально-естетичних ідеалів. "Хороший власний духовий оркестр в

колективі має величезне виховне, об'єднуюче значення" [16, с. 67].

Ми розділяємо думку Г. Петрової, яка пише, що "естетичне виховання - це керування естетичним розвитком особистості, це систематична взаємодія вихователя і вихованця з метою формування естетичного ставлення особистості до дійсності і до мистецтва" [18, с. 162].

Для нашого дослідження була досить корисною думка М. Веселовської, яка поняття естетичного виховання розглядає у зовсім іншому аспекті і визначає його як "соціально- педагогічний чинник, що перетворює реальні можливості в дійсність у формах естетичних потреб, здібностей, умінь, смаків, оцінок, ідеалів і т.ін" [5, с. 27].

Не можна обійти увагою дослідження болгарського педагога X. Горанова, який пише, що естетичне виховання - це "суспільний процес, спрямований на формування естетичного ставлення людини до дійсності, певних взаємин між людьми, на формування здатності розуміти і створювати красу в дійсності й у мистецтві, а також перетворювати дійсність відповідно до законів краси" [11, с. 26].

В. Швирка, вивчаючи проблему естетичного виховання майбутнього вчителя-філолога засобами мистецтва, визначав естетичне виховання як "послідовну взаємодію суб'єктів виховання в процесі естетичного пізнання й різноманітної мистецтвознавчої та мовної діяльності, спрямованих на прояв художньо- естетичних інтересів, потреб та ціннісних орієнтацій; нагромадження художньо- естетичного досвіду, реалізація са-мостійних творчих можливостей, що визначають естетичне ставлення до мистецтва та дійсності" [25, с. 67].

На думку І. Зязюна та Г. Сагач, естетичне виховання - це "формування естетичного відношення людини до дійсності. З його допомогою виробляється орієнтація особистості в світі естетичних цінностей і одночасно - здібність людини до естетичного сприймання і переживання, естетичний смак і ідеал, здатність до творчості за законами краси, до створення естетичних цінностей у мистецтві, у праці і побуті, вчинках і поведінці" [12, с. 32-33]. Естетична діяльність активізує особистісно- значущі якості школяра як естетичного суб'єкта, розвиває культуру почуттів, творче уявлення, асоціативність мислення, ві-зуальне сприйняття, готовність до творчості, яка реалізується у всіх сферах його життєдіяльності, формує естетичне відношення до дійсності, мистецтва, природи, праці; у ній виявляються сприятливі умови для сенсорного розвитку учнів та можливостей пізнання естетичних