З самого початку розвитку цивілізації в людини розвивалась здатність відчувати красу оточуючого середовища. Цю здатність називають естетичним почуттям. Це і є ті особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності та у творах мистецтва. Як соціальне явище, воно розвивалось та збагачувалось у процесі праці, по мірі того як людина змінювала навколишнє середовище, себе та соціальні відносини, прагнучи до естетичного ідеалу (соціально та індивідуально-психологічно зумовлені уявлення про досконалу красу в природі, суспільстві, людині, мистецтві) та набуваючи здатність правильно оцінювати прекрасне, відрізняти справді прекрасне від неестетичного, благородне від непристойного не тільки в мистецтві, а й у будь-якому прояві життя, здатність оцінювати витвори мистецтва, естетичні явища з позицій естетичних знань і ідеалів, тобто розвиваючи естетичні смаки [18, с. 428-429; 23, с. 300-301].

Естетичне виховання пробуджує та розвиває відчуття прекрасного та ушляхетнює особистість. Однією з основних функцій у системі естетичного виховання є зміна особистості, її вдосконалення з точки зору норм краси та естетичного ідеалу, в розвитку її творчих сил та естетичних потреб - потреби в спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, потреби в естетичних переживаннях. Критерієм естетичної вихованості вважається опанування естетичної культури, яка передбачає здатність особистості до повноцінного сприймання, розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Г. Лабковська визначає естетичну культуру як всю сферу матеріалізації здібностей людини освоювати та перетворювати природу та суспільне життя "за законами краси" [27, с. 85].

Для створення сучасної теорії естетичного виховання досить значущим на наш погляд є врахування думки Л. Виготського, який визначає "естетичне виховання як цілеспрямований процес формування творчої активності особистості, здатної з позиції доступного їй загальнолюдського ідеалу сприймати і оцінювати прекрасне, досконале, гармонічне, інші

естетичні явища в житті, природі, мистецтві і жити, і творити за законами краси" [9, с. 282].

Як зазначено у національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні, естетичне виховання спрямовується на розвиток зростаючої особистості, здатності збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва. Важливим є сприймання довкілля як естетичної цінності; ерудиція у галузі мистецтва (володіння системою елементарних мистецьких знань, понять, термінів, адекватне сприйняття художніх творів, творча діяльність у мистецькій сфері), власний погляд на світ, здатність радіти - як ознаки ду-ховної зрілості [22].

Використовуючи мистецтво як основний чинник естетичного виховання, педагог враховує вікові особливості дітей. Для кожної вікової групи школярів характерні свої етапи естетичного розвитку, пов'язані з особливостями взаємодій провідної та естетичної діяльності. Для кожної вікової групи характерний певний вид діяльності, який А.Н. Леонтьєв розглядав як таку діяльність, розвиток якої зумовлює головні зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даному етапі його розвитку [15, с. 286].

Під час організації процесу естетичного виховання у школі необхідно враховувати особливості всіх видів діяльності, у яких бере участь молода людина. При цьому треба мати на увазі, що зміна діяльності веде за собою зміни потреб у напрямку їх ускладнення та розширення. Саме тому ми вважаємо, що найбільш гостро проблема естетичного виховання стоїть у старшому шкільному віці, адже це саме період розвитку світогляду, переконань, характеру та життєвого самовизначення, час самоствердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, пора пошуків, мрій та сподівань. Саме в цьому віці розвивається вміння комплексної оцінки людини. Юнаки та дівчата, як правило, вже здатні до цілісної морально- естетичної оцінки людини у єдності її духовної, зовнішньої та тілесної краси. Це стимулює процес самовиховання, який у багатьох старшокласників набирає силу, стійкість та цілеспрямованість. Але відсутність досвіду суспільних та особистих відносин перетворює молодих людей на максималістів у вимогах до моральної поведінки людини. Більш чіткими стають моральні поняття, оцінки, кріпнуть етичні переконання. У цьому віці відчуття дорослості стає глибшим та гострішим [27, с. 86].

Особливість старшого шкільного віку - це те, що хлопці та дівчата цього віку не завжди здатні виразити, проявити зовні своє морально- естетичне відношення до життя у адекватній естетичній формі. Саме тут має допомогти мудрість та компетентність педагога у вихованні естетичної культури та естетичних потреб, спрямовуючи учнів на самовираження через прекрасне. Вчитель має використовувати навчальний зміст як засіб морального розвитку учнів через подання навчального предмету як історію розвитку інтелектуальних та особистісних надбань творців певних культурних цінностей. Учень, вступаючи у спілкування з конкретною історичною постаттю, за відповідного педагогічного керівництва оволодіває, разом із науковими знаннями та вміннями, системою морально-духовних цінностей [22].

У старшокласників з'являється підвищений інтерес до етичних проблем. Перше кохання вносить у життя молодої людини не тільки сильні переживання, але й змушує вирішувати багато непростих задач. І саме характер вирішення етичних ситуацій є критерієм морального розвитку особистості [19, с. 118].

У цьому віці здійснюється бурхливий розвиток самосвідомості, переживання своєї інди-відуальної цінності та неповторності. Внутрішній світ стає для старшокласника цінністю. Само-оцінка у старшокласника стає вищою, зростає самоповага, виникає почуття власної гідності. Молода людина здійснює пошук сенсу життя та ідентифікації свого місця у світі [14, с. 62-63]. Ми вважаємо, що саме у цьому віці дуже важливим є вплив педагога на особистість школяра. Педагог створює умови, за яких моральна цінність продукує рефлексивний прогрес, надає цінності високої значущості, особистісного