особливо тих, які приїхали з інших місцевостей і не мають у місті близьких родичів, шукати цієї допомоги в тому місті, де їм неодноразово допомагали. Велике навантаження в навчанні завдає стомленості, а невдачі в навчанні, чи в особистому житті приводять до стресів. Звичайно, що в такому вирі, молода людина може втратити деякі свої гуманні якості і придбати інші, навіть протилежні.
Як же в усіх цих випадках може допомогти бібліотека - структура, яка зобов' язана надавати допомогу в навчальному процесі? Ми вирішили вийти за ці межі, а в допомогу взяти вже досить відоме направлення - бібліотерапію.
У літературі зустрічається багато визначень терміна «бібліотерапія», відмінних деталями, але єдиних у тому, що ця галузь діяльності на стику медицини і бібліотечної справи, пов'язана з активним заохоченням людини в читання ретельно підібраної літератури з метою її зцілення, чи вирішення особистих проблем. Серед причин, з яких
ЛІТЕРАТУРА може бути використана для «терапії духа», називають такі: відволікання від сумних думок, небажаних острахів, зняття байдужості чи нетерплячості, підвищення самокерування, спонукання до розглядання особистих проблем зі сторони [10].
Трохи історії. В казках «1000 і одна ніч» є епізод про те, як придворний лікар вилікував свого володаря, який страждав тяжкою хворобою й страхами, тим, що прописав йому перегортати сторінки книг. Відомий англійський лікар XVII ст. Т. Сангейдем радив своїм пацієнтам читати «Дон Кіхота». Вебер повідомляв про іншого англійського лікаря, який, як правило, приписував до рецепта: «Приймай по 3-4 сторінки з роману Смолєта». Еразм Ротердамський хворів на таку недугу, як нариви на обличчі. Лікар радив йому читати що-небудь комічне. Розповідають, що Еразм Ро- тердамський так сміявся за читанням однієї книги, що один із наривів прорвався, після чого він невдовзі одужав [11]. Про цілющі властивості сміху, також відомо з найдавніших часів. Іще в Соломонових притчах було сказано: «Веселе серце благодійно як ліки, а сумний дух висушує кістки». Відомий лікар XVI ст., професор медицини у французькому університеті Монпельє, опублікував дві спеціальні книги про цей емоційний стан людини: «Трактат про сміх», і «Моральні причини сміху». В 1537 році університет закінчив Франсуа Рабле, лікар, монах, письменник, який створив знамениту середньовічну енциклопедію сміху «Гаргантюа й Пантагрюель». Перу Чарльза Бела XIX ст. - англійського хірурга, спеціаліста з анатомії й фізіології нервової системи, належить декілька праць стосовно мімічних виявів сміху. Проблемами сміху цікавився і З. Фрейд, що відображено в його праці «Дотепність і його відношення до несвідомого». За Фрейдом - дотепність заощаджує психічну енергію і як стверджував давньоримський філософ Луций Аней Сенека - продовжує життя. В році, радянський психоневролог О. Лук видав книгу «Гумор, дотепність, творчість». А в
році, відомий американський лікар Раймонд Муді опублікував працю «Сміх після сміху: сила гумору, що зцілює». Німецький лікар Х.В. Гу- феланд XIX ст., автор книги «Мистецтво продовжити людське життя», писав: «...із усіх тілесних рухів, що потрясають тіло і душу разом, сміх є самим здоровим: він сприяє травленню, кровообігу, випаровуванню і загострює життєву силу в усіх органах». Сучасний лікар А. Зільбер, у книзі «Медична культура сауни» приводить дані про те, що для того, щоб нахмуритись, людині треба напружити 64 м'язи обличчя, а щоб посміхнутись - тільки 14. Біохімічні і нейрофізичні дослідження виявляють такі зрушення в організмі пов'язані з характером і силою сміху:
зростання імуноглобулінів, позитивна дія на імунореактивну систему;
зростання рівня ендорфінів, що забезпечують разом з іншими позитивними ефектами - болевгамовуючий;
скорочення стресу, що супроводжується зниженням рівня катехоламінів.
Теоретичні аналізи були використані на практиці лікарем П. Адамсом, який в 1991 р. в Балтиморі, створив комуну, де хворих і просто розчарованих у житті людей лікують сміхом і увагою до них. На думку письменника Л. Карасьова, автора книги «Філософія сміху» - комічне й смішне дуже потрібно нервовій, хворій людині, тому що у сміха є важлива особливість - вигнати страх [5]. У США активно діють не менш ніж 7 центрів з вивчення і практичного впровадження бібліоте- рапії. Значні організації подібного роду існують у ряді європейських і азіатських країнах. На медичних конференціях бібліотерапія висвітлюється як важлива частина традиційної медицини. У Фінляндії широко застосовується терапія поезією. У практиці бібліотерапії у Німеччині, після сеансів проводиться багатоаспектне анкетування для виявлення особливостей сприйняття ними книги. В цілому зарубіжними медиками й бібліотекарями, ця галузь діяльності розвивається вже досить давно. Перше згадування самого терміна відносять до 1916 року. З того часу з'явилося безліч публікацій, а в деяких країнах, таких як: США, Польща, Германія, Фінляндія, ведеться навіть підготовка кадрів з цієї галузі [10]. За часів Радянського Союзу, дослідження з лікувального впливу книги на самопочуття людини почали проводити в 20-30-ті роки. Над цим питанням працювали в різні періоди вчені: М. Кутанін, Ю. Дрешер, Р. Скалєр та ін.
Отже, бачимо, що психотерапевтичні методи дуже доречні в бібліотечній практиці. Тому що наші бібліотекарі, які звикли активно працювати з книгою і вміючи її пропагувати, теж уже готові вступити в цю непросту галузь діяльності. Адже життя не стоїть на місці. Кризове становище, яке заторкнуло суспільство, дуже ускладнило процес особистісного становлення молодої людини. І реальність сьогодення примушують нас шукати нові