Співробітники бібліотеки побачили свою задачу в наданні морально-психологічної допомоги адаптування до вузівського життя, в подоланні життєвих труднощів. Ведучим її направленням стала допомога саме засобами бібліотерапії. Нам відомо безліч випадків, коли студенти самі звертаються до бібліотекаря за порадою - що почитати, щоб відпочити й відволіктись від буденної праці. Дуже часто студенти звертаються з таким проханням після складання іспитів, перебуваючи у стані самотності, при відсутності друзів, нечуйному відношенні оточуючих, після невдалого кохання, перебуваючи при цьому в нервовому, стресовому, навіть агресивному стані (силу впливу стресу на здоров'я людини можемо виявити за допомогою тесту «шкала Холмса і Рахе для стре- согенних ситуацій») [2]. Для таких студентів читання літератури іноді стає єдиним рятувальним колом. М. О. Рубакін зазначав, що читачів взагалі не існує, є тільки окремі читачі, окремі особистості з визначеними якостями. Суть питання не в книзі й читачеві, а взаємній відповідності. Звісно, в людях багато збіжностей, але є й розбіжності, тому одна й та ж книга може діяти по різному на двох неоднакових людей. Читачу треба допомагати так, щоб саме він, з його силами, особливостями розуму, понять, почуттів, волею, зацікавленістю, зміг би досягти своєї мети і своїми силами з'ясував і визначив сенс свого життя. Між читачем і книгою, яка йому більш за все подобається, завжди існує якась схожість, навіть спорідненість. Не кожна цікава книга подобається читачеві. Навіть визначні письменники не завжди подобались відомим письменникам. Наприклад, Л. Толстой ніколи не був у захваті від Шекспіра. Але в кожного читача є такі автори, які впливають на нього більше ніж інші. На читача сильніше за все діють ті якості автора, які є в наявності і в самого читача. Французький літературовед Е. Геннекен дав таке формулювання: «На читача справляє найбільше враження та книга, психічні якості автора якої аналогічні психічним якостям даного читача». Таким чином, ще в 80-ті роки XIX ст. знавці книжної справи й педагогіки доводили, що за основу необхідно брати вивчення психологічних і соціологічних типів, по-перше - самих читачів, по-друге - книг. Треба дати читачеві будь-якого типу знайти книгу того ж типу. Так, читач конкретного типу мислення, вивчаючи книгу, викладену абстрактно, затрачає масу зайвих сил на її вивчення й засвоєння. І навпаки, читач типу емоційного буде просто засипати над книгою сухою, написаною без настрою. Самим простим засобом знайти цікаву книгу - є «копання в книгах», аж поки читач не наткнеться на ту книгу, яка відповідає психотипу даного читача. Але, те, що робиться навпомацки, повинно бути поставлено на наукову основу. «Підходити до людей не з видом бика з рогами на них направленими, а доброзичливо, звертаючи увагу, перш за все, на те, що може вас об'єднати з ними, а не роз'єднати» [3]. М.О. Рубакін свого часу сказав «Кожному читачеві - його книгу!». Цей вираз логічно асоціюється з бібліотерапією. Конкретного читача може позбавити від стресу далеко не кожна книга, а призначена саме цій людині. Таким чином, диференційний підхід до читача є звичайним для бібліотерапії і в цьому вона тісно стикається з бібліопсихологією. Біб- ліотерапія, являючись складовою частиною біб- ліопсихології, повинна будуватись з урахуванням аналізу типів особистості. Класифікація приведена в бібліопсихологічному вченні Рубакіна стала класичною, він поділив їх на такі типи:

Індуктивні (ті, що мислять фактично);

Дидуктивні (від спільних передумов);

Схильні до конкретного мислення.

Схильні до абстрактного мислення.

Завдяки такій науці, як соціоніка, ми маємо

сучасну типологію, по якій можна дифірінціюва- ти і читачів, і книги. Соціоніка була розроблена литовською дослідницею А. Аугустинавічюте в 1978 р., на базі типології К.Г. Юнга. За Юнгом 4 основні психологічні функції: мислення, почуття, інтуїція, відчуття, у сполученні з двома загальними типами - інтровертним і екстравертним, дають 8 психологічних типів. Аугустинавічюте вдосконалила юнгівську типологію, відкрив закон дуальності (співвідношення повної психічної доповненості людей). Для нас цікаво те, що Аугустинавічюте співвідносить соціоніку і читання. При читанні книг, написаних рукою доповнюючого дуала, відпочивають. Письменники й художники з ідентичними типами сприймаються читачем і глядачем як люди з тонким інтелектом, здатні проникнути в саму суть. Якщо художні твори, написані автором повно протилежного читачу типу, то на їх змісті дуже важко сконцентрувати увагу, а наукові й зовсім не зрозумілі. Як правило, улюблені книги - це книги письменни- ків-дуалів. Аугустинавічюте дає немало прикладів типів письменників і персонажів. Якщо у читача є улюблені книги, то можливо виявити його соціотип. Уточнюючи юнгівську термінологію, «мислення» вона замінила на «логіку», «почуття» - на «етику», «відчуття» - на «сенсоріку», «інтуїцію» залишила без змін. 16 типів вона розподілила на квадри - групи найбільшого сполучення типів. Ідея залучення досягнень соціоніки до бібліотечного життя, була вперше запропонована В. Грачовим, який розглядав концепцію Ау- густинавічюте з точки зору бібліотечних взаємовідносин [6]. Ретельно проаналізувавши психоти- пи і, порівнявши їх із персонажами та сучасними особистостями, маємо таку картину:

квадра:

Інтуїтивно-логічний екстраверт (Дон Кіхот, Аліса, пошукач, безкінцеве очікування).

Сенсорно-етичний інтроверт (Дюма, Душечка, посередник, лінива пристрасть).

Етико-сенсорний екстраверт (Гюго, Таїс, агресивна доброчесність, ентузіаст).

Логіко-інтуітивний інтроверт (Робесп'єр, Декарт, аналітик, Віра Павлівна, абстрактна справедливість).

квадра:

Етико-інтуїтивний екстраверт (Гамлет, наставник, Маргарита, чарівний кошмар).

Логіко-сенсорний інтроверт (Горький, інспектор, Мальвіна, правила вірності).

Сенсорно-логічний