УДК 37.036:78

Букач М.М., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

Особливості становлення вокально-хорової освіти на теренах України

Стаття присвячена становленю масової вокально-хорової освіти. Розглянуто причини та чинники, що сприяли зростанню вокальної культури українців.

This article is about development of mass vocal-chorus education. Examined causes and constituents which promoted development Ukrainian vocal culture Філософи Давньої Греції наголошували, що суспільству, у якому відсутнє музичне виховання, загрожує антигуманна спрямованість. Аналізуючи сучасний стан розвитку музичного мистецтва, і зокрема вокалу, ми вважаємо, що поставити питання про необхідність корекції напряму розвитку означеної галузі. Якщо поглянути на ставлення до вокального виховання серед різних прошарків населення, то маємо констатувати, що у еліти, здебільш, зверхнє ставлення до вокального виховання (недооцінка його значення для духовного розвитку), тобто йому віддають ніби-то данину моди, сприймають як показник "світської вихованості", але воно не розглядається як перспективний напрям виховної роботи, а тому ставлення поверхове, розважальне.

У середовищі інтелігенції, робітників, селян, де у найбільш повному обсязі збереглися народні традиції та повага до вокального мистецтва, зміст і форми вокального виховання суттєво обмежені, адже платити за індивідуальні заняття не кожна родина спроможна. Державні гуртки здебільшого існують у великих містах, і то у обмеженій кількості, яка не дозволяє охопити всіх бажаючих. Іншими словами, зацікавленість цієї категорії українського суспільства у вокальному вихованні не отримала серйозної педагогічної підтримки з боку системи народної освіти, що робить проблематичним вирішення питання масового вокального виховання.

Який же є вихід із цієї непростої ситуації, що склалася з тією галуззю нашої культури, яка є найбільш улюбленою і через яку українців у світі сприймають як співучу націю? На нашу думку, ми маємо повернутися обличчям до коріння, з якого зростаємо, до наших споконвічних традицій - культурної спадщини, яка налічує не одне тисячоліття. Дбайливе ставлення й використання накопиченого суспільного досвіду в умовах сучасного індустріалізованого світу має скласти основу вітчизняної вокальної педагогічної культури.

Зміст педагогіки наших пращурив визначало свідоме цілеспрямоване прагнення до виховання таких духовно-моральних якостей, як доброта, чесність, працелюбство, повага до старших та ін. Причому слід наголосити, що означені духовно-моральні чесноти були безпосередньо пов'язані з ідеалами краси, з естетичними основами, що спонукало людину оточити своє життя найгарнішим, найдорожчим. Від наших пращурів ми отримали багатий спадок, що складається з фресок соборів, творів іконопису, живопису, літератури, музичних творів та пісень. І якщо значна частина цих скарбів досить добре вивчена, то стосовно співацького мистецтва народів, що мешкали на теренах сучасної України, залишається багато питань. Річ у тому, що до цього часу не знайдено ключа до розшифровки і вірного прочитання його найдавніших взірців. "По суті більш-менш близьке наше знайомство з давньоруським церковним співом ґрунтується майже виключно на рукописах ХУІІ століття, й навіть не всього століття, а лише другої його половини.

Що стосується співацького мистецтва більш ранніх епох, то про те, яким був живий конкретний характер його звучання, можуть бути висловлені лише деякі загальні гіпотетичні судження, засновані на порівняльному поліграфічному аналізі пам' яток різного історичного "віку" та тих чи інших посередніх даних" (24, с. 5-6).

Народна творчість зберегла нам згадки про тісний зв'язок навчання грамоті і співу. Як приклад можна навести уривок з билини про Василя Буслаєва:

"Дала его учить грамоте, Грамота Ему в наук пошла, Посадила его пером писать, Письмо Василю в наук пошло, Отдала его петь учить - Петье Василю в наук пошло". (13; с. 7). Виконання і складання билин вимагало музичного таланту і високої співацької майстерності, тому співцями-сказителями ставали найкращі представники народу. Своїм співом вони викликали захоплення й прагнення молоді до запам' ятовування й наслідування кращих взірців співацької творчості.

Значний внесок у розвиток любові до вокального мистецтва серед народу був зроблений скоморохами - талановитими музикантами і акторами, які у своїх виставах поєднали спів, інструментальну музику, танець, театралізовану пантоміму та акробатику. До імпровізованих вистав залучалися навіть дресировані тварини, особливо ведмеді. Скоморохи не тільки виконували вже відомі й улюблені пісні - вони самі складали пісні на актуальні проблеми того часу, висміюючи людські пороки. Протягом століть церква боролася проти впливу скоморохів на народні звичаї, намагаючись знищити їх, відвернути народ від життєствердного мистецтва скоморохів, називаючи його бісівським, диявольським. В церковних навчаннях і проповідях ХІ століття й пізніше можна зустріти заклики духовенства до народу: "...Смеха бегай лихого, скомороха ...і гудця и свирця не уведи в дом свой" (10; с. 112).

Безумовно, що саме народна вокальна творчість мала провідне значення для становлення та розвитку мистецтва співу на теренах Київської Русі, але разом з тим слід наголосити, що вітчизняна вокально-хорова культура Х-ХУІІ століть створювалася як мистецтво церковного співу. Це пояснюється виключно тісними зв'язками між релігією та вокальним мистецтвом, яке існувала на той час. Адже саме "релігія несла з собою культуру, освіченість й забезпечувала державну єдність" (24; с. 21).

Досліджуючи історію церковного співу на Київської Русі, Д. В. Розумовський відносив його початок на добу княжіння Володимира Святославовича, тобто на першу половину ХІ століття. Князь Володимир після свого одруження на візантійській царівні Анні привіз з собою з Херсонесу до Києва так званий "царицин хор". Хоровий