виховання ми знаходимо у грецького манаха Павла Алеппського, який під час подорожі антіохійського патріарха Макарія в Росію робив записи, що стосувалися збирання милостині українськими школярами в середині ХУІІ ст.: "Як ми примітили, в цій країні, тобто у казаків, є безліч удов та сиріт, бо з часу появи гетьмана Хмеля і до цієї пори не припинялися страшні війни. Протягом усього року, вечорами, починаючи із заходу сонця, ці сироти ходять по всім домам просити милостиню, співаючи хором гімни пресвятій діві приємним наспівом, що чарує душу; їх голосний спів чутно на великій відстані. Закінчивши співати, вони отримують із того дому (де співали) милостиню грошима, хлібом або іншим подібним, придатним для підтримки їхнього існування, поки вони не скінчать вчення. Ось причина, чому більшість із них грамотні. Вечером діти-сироти за звичаєм ходили по домах, виспіваючи гімни; наспів, що захоплював і радував душу, та приємні голоси їхні дивували нас (1; с. 242).
Незважаючи на те, що спів викладався в школах, колегіумах, в Київській академії все- таки виникла гостра потреба у створенні спеціалізованої школи, яка б систематично випускала підготовлені кадри співаків. У 1729 р. в Глухові_відкривається така спеціальна школа по підготовці кваліфікованих співаків-регентів. Завдання цієї школи були визначені царським указом, що став підставою для розпорядження правителя Малоросії Румянцева, де було вказано відкрити в Глухові школу з одним регентом, куди слід набирати дітей церковників, козаків, міщан з усієї Малоросії і утримувати їх за державний кошт.
Посилаючись на записи генерального підскарбія Я. Марковича, історик А. Васильчиков відзначав, що в 1732 р. малі хлопчики перед їх відправкою до Петербурга проходили хорову практику в глухівської церкві св. Миколи (7; с. 4). А в тому ж році гетьман Д. Апостол розпорядився надіслати в Глухів дітей і підготувати їх для Придворної співацької капели (25; с. 824).
Відомим учителем Глухівської школи був
Ф. Ф. Яворовський. Він працював у ній з листопада 1736 р. до 1741 р. У 1738 р. підготував 19 співаків, 12 з яких відвіз до Петербурга, (26) повернувшись до Глухова, протягом лютого - березня 1739 р. брав участь у новому наборі "голосів" (в Лубенському, Чернігівському й Стародубському полках). Його помічниками були регент Кузьма Іванов (виїжджав у Київський і Переяславський полки), бас Павло Федоров (у Гадяцький і Полтавський), тенор Яків-благотворитель (у Прилуцький) і школярі - альти Андрій Половинкін і Федір Петров (27). Останніх два привертають увагу тим, що відносились до "малих" півчих, яким довірили відповідальну справу щодо виявлення здібних учнів Глухівської школи. Ф. Петров, наприклад, з 1748 р. і в 50-ті рр. служив у Петербурзькій придворній співацькій капелі в числі "великих півчих (28).
Набір 1739 р. показав, що більша частина виявлених хлопців була зарахована до школи, а одинадцять в лютому 1741 р. виїхала разом з Ф. Яворським до Петербурга (25; с. 826).
"З 40-50-х рр. відомостей про Глухівську школу збереглося мало. Вона забезпечувала перевірку набраних голосів і відправку півчих до Петербурга, готувала співаків для місцевої Миколаївської церкви та інших приходів міста. Згодом, коли центрами наборів стали Новгород- Сіверський, Київ, Харьків та інші міста, підготовка в Глухові співаків для Придворної співацької капели звузилась, а в кінці ХУІІІ ст. зовсім занепала" (9; с. 385).
Система підготовки музичних кадрів у Глухівській школі показала себе ефективною, що сприяло популяризації української вокальної культури і українських співаків на теренах Росії. В цей час, на тлі підвищення майстерності Придворної капели, зростає попит на українських співаків з боку численних сановників, які запроваджували у себе, на зразок царського двору, домашні "капели" співаків, що привело до посиленої уваги до талановитої молоді. Про це свідчить донесення гетьмана І. Кулябка від 1760 року про те, що за його розпорядженням "...роздано по приходским школам 1300 мальчиков для обучения чтению, письму, счислению, пению" (25; с. 830).
Поряд з відкриттям державних шкіл, де могли навчатися тільки діти чиновників і дворян, відкриваються і школи при монастирях. Так, Дмитро Ростовський, призначений в 1702 р. митрополитом, відкриває школу на 200 учнів, де навчають дітей абетці, письму і співам, а також приділяють увагу естетичному вихованню.
Феофан Прокопович, що увійшов в українську літературу як автор драматичних творів, також цікавився й музикою, бо згодом у нього була "найкраща інструментальна і вокальна музика" в школі, яку Прокопович заснував при своєму домі в Петербурзі в 1721 р. для сиріт, солдатських дітей та дітей бідних батьків. У тій школі викладались також інші мистецтва - малювання, живопис.
Наприкінці ХУІІІ ст. навчання співу у провідних навчальних закладах було поставлено під контроль держави. "Особливою статтею учбової програми ставилося за обов'язок інспекторам здійснювати " недремлємоє смотреніє", щоб учні всіх класів постійно "вправлялися у співі". За відомостями, зібраними П.О.Козицьким, учнів нотного ірмолойного співу в Київській академії протягом 1801-1816 рр. було від 146 до 337 чоловік. В класі інструментальної музики на 1802 р. налічувалося 99 учнів" (9; с. 374-393). Але незважаючи на суттєві досягнення вокально- хорової культури на Україні, ми маємо констатувати, що інтенсивний розвиток цього виду мистецтва гальмувався діючою на той час системою навчання нотної грамоти. Сутність діючої системи полягала у тому,