На початку ХУШ ст. провідні музиканти і композитори відчули потребу у створенні такої ладової системи, впровадження якої б у заклади освіти надало можливість масово активізувати розвиток слухових відчуттів у дітей. Тому починається активний пошук нових методів навчання дітей нотній грамоті та розвитку слуху.

Щоб зрозуміти тенденції розвитку теорії вокально-хорового виховання на теренах України, вважаємо за необхідне простежити, яким шляхом розвитку пішла музична думка Європи, адже і там йшов інтенсивний пошук різноманітних варіантів вдосконалення абсолютної системи навчання співу і створення нових систем.

Видатний французький педагог Жан-Жак Руссо піддавав нещадній критиці абсолютну систему співу під час початкового навчання, характеризуючи її як неефективну і складність у засвоєнні. У 1742 році він створює ладо- ступеневу систему, яка отримала назву цифрової. Але лише на початку ХІХ століття ця система післз 5 удосконалення французьким вчителем музики і математики П.Галеном була впроваджена у шкільну практику. Подальше покращення означеної системи запропонувала Є.Шеве, ідеИб полягала в тому, щоб ко:їе^а ступінь до мажорного звукоряду позначалася відп551.2321551.2332: до - 1, ре - 2, мі - 3 і т.п. Вміючи рахувати, діти без зайвих труднощів могли уявити й відтворити рух мелодії по ступенях, наприклад: 5 - 3 - 1 або 1 - 2 - 3 та ін. Сутність означеної системи полягала в умовному означенні нот, знаків альтерації, тривалостей та ін., за допомогою цифр, крапок та рисок. Це дозволяло, спираючись на елементарні навички математичного рахування і письма, навчити дітей нотній грамоті, щоб вивчати пісні за цифровим записом.

"Цифри (1-7) позначали ступені ладу, висока чи низька октави позначалися крапкою над або під цифрою , крапка поряд з цифрою (1.) означала збільшення (відносне) тривалості, а нуль - паузу, перекреслена цифра означала хроматичне підвищення або пониження: риска зліва вверх - дієз , а риска зліва вниз - бемоль . Цифровий запис мелодії виглядав приблизно так: і т.п. (4; с. 30).

Як показало практичне застосування, на рівні найпростіших мелодій впровадження цієї системи було доцільним. "Але для зображення більш складних мелодій потрібно було вводити в неї стільки додаткових знаків, що вся простота зникала" (2; с. 12). Однак слід зазначити, що означена система знайшла своїх прихильників, яких стали називали "цифристами".

В цей же час в Англії також йшли пошуки, спрямовані на те, щоб зробити музичну освіту в школах більш ефективною, тут С. Голловер і Д. Корвен створили систему, яка дістала назву "буквенної", а її прихильників стали називати "сольфіїстами". "Суть системи "сольфіїстів" і "цифристів" та сама - ладо-ступеневий спів. Різниця лише в тому, що "цифристи" записують ступені мажорного ладу цифрами: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, а "сольфіїсти" - буквами: до -Д, ре - Р, мі - М, фа - Ф, соль - С, ля - Л. Цифра 1 і буква Д завжди означали перший ступінь будь-якої мажорної тональності, а цифра 6 і буква Л - перший ступінь будь-якої мінорної тональності.

Для позначення тональності на початку запису звичайно ставилась назва абсолютної висоти тоніки. У "цифристів" "3", а у "сольфіїстів" "Е" означало, що треба співати в Мі мажорній тональності" (12$; с. 23).

Наприкінці ХІХ ст. методи навчання "цифристів" набули значної популярності на теренах Росії і України завдяки активній популяризації означених методів В. Одоєвським, С.Миропольським, П.Мироносицьким, С.Смо- ленським, О.Остроумовим та ін. "Так, В.Одоєвський в липні 1860 р. у своєму листі "По поводу о приглашении знаменитого музыкального педагога Шеве в Россию" писав: "В Париже в течение двух недель я ежедневно ходил учиться в школу г. Шеве - и на самой практике убедился вполне, что никакая из всех доныне существующих метод, кроме методов Шеве, не может быть приплоднена с желанным успехом к делу народного образования... Для полного удостоверения я принес однажды в школу Шеве один наш старинный Ирмос (даже в России мало известный) на четыре голоса. Этот Ирмос был пропет с первого взгляда четырьмястами учениками Шеве (ремесленниками и другими людьми простого звания и обоего пола) не только без ошибки, но и без малейшего недоумения. Такого результата я не только нигде не видел, но даже не смог вообразить, несмотря на мои двадцатипятилетние занятия этим предметом" (8; с. 1-4).)

Існуючу і прийняту у більшості навчальних закладів абсолютну систему співу по нотах піддавали критиці провідні педагоги-практики та науковці, акцентуючи увагу на тому, що однією з головних причин слабкого і повільного прищеплення співу по нотах є методичні недоліки старої системи навчання співу. Розкриваючи ці недоліки, С.О. Миропольський говорить, що викладання співу по абсолютній системі настільки сухе, одноманітне, механічне і нудне, що учні формально заучують теоретичний матеріал, який не можуть використати в практичній діяльності не тільки вони, а й вчителі. Як результат незадовільного викладання співу - низький рівень співацької культури.

"Перегляньте наші підручники з співу - нічого живого, свіжого, педагогічного ви в них не