За У. Ліппманом, основні функції стереотипного оцінювання - це функція економії розумових зусиль і функція захисту групових цінностей, авторитетів, поглядів і точок зору. Стереотип створює ілюзію ідентифікації людей і як наслідок - ілюзію взаєморозуміння в умовах дефіциту часу. Така псевдоідентифікація "призводить до спрощення у сприйнятті реального багатоманіття людської унікальності й особистої неповторності ... та пошуку спільного там, де може бути більше розбіжностей, аніж схожості" [4; с. 151]. Стереотип є чимось на зразок "готової відповіді, що звільняє від самостійних, напружених і відповідальних рішень", вважає Б.Д. Паригін [6; с. 192].

Найчастіше стереотипи з'являються через засоби масової інформації або іншими опосередкованими шляхами. Використання стереотипів неминуче у міжкультурному спілкуванні; стереотипне сприйняття й зумовлена ним поведінка часто здійснюються зовсім несвідомо.

Стереотипи поділяються на етнічні й національні. Етнічні стереотипи визначаються як спрощені, схематизовані, емоційно забарвлені та надзвичайно стійкі образи певних етнічних груп чи спільнот, що легко переносяться на всіх представників цих груп. Етнічні стереотипи існують як у рідній культурі, так і по відношенню до іншомовної культури.

Національний стереотип належить до національної групи чи нації в цілому і передбачає наявність певних рис у всіх її представників. Це недиференційоване судження неминуче містить (приховано чи явно) певну оцінку. Національні стереотипи добре відомі. Найбільш поширеним серед українців стереотипом англійців є образ закритого в собі, впевненого у власній зверхності, бундючного, позбавленого емоцій джентельмена. Стереотип американців у нашій уяві пов'язаний з розкутістю, відкритістю, бажанням заробити купу грошей і здійснити "американську мрію" - вибитись "із грязі в князі"; німці для нас - втілення пунктуальності, стійкості характеру, діловитості, беземоційності.

Стереотип українця в очах європейців пов'язаний з необов'язковістю, недотриманням даного слова, надлишковою емоційністю, неквапливістю у вирішенні невідкладних справ, неощадливим ставленням до часу. Водночас нас сприймають як людей сердечних, веселих, гостинних, які люблять добре випити й попоїсти.

Таке навішування ярликів, упереджене ставлення до конкретної людини як до представника певної нації створює штучні бар'єри для рівноцінного міжкультурного спілкування. Це знаходить відображення у прихованій недовірі до потенційного партнера, підозрілості, небажанні йти на розумні поступки у вирішенні бізнесових справ, побоюваннях бути неправильно зрозумілим тощо. Негативні стереотипи тієї чи іншої нації блокують взаємодію, заважають діалогу, входять до фіксованої установки, створюють негативний настрій на сприйняття нової культури, призводять до афективних чи негативних реакцій, до виникнення психологічних бар'єрів, неприйняття чужої культури. Все це може бути причиною небажання вивчати іноземну мову.

Стереотип як поняття, термін і явище пов'язаний з двома іншими явищами такого ж порядку - забобонами й узагальненнями.

Забобони (англійське "prejudice" від латинського "praejudicium" - судження, що базується на попередньому досвіді) - це стереотипи, що стосуються "чужих"; вони носять переважно негативний характер, грунтуються на опосередкованому досвіді чи інформації, на так званій "житейській мудрості". Зазвичай вони не перевірені на практиці тими, хто їх дотримується, або базуються на дуже обмеженому досвіді. На думку В.Н. Куніциної, "забобони - необгрунтоване негативне уявлення про інших людей, яке не змінюється навіть за наявності переконливих доказів того, що це судження несправедливе, помилкове" [5; с. 318].

Забобони надзвичайно живучі, тому що вони, як і стереотипи, виступають економним способом мислення і виконують певні функції, що сприяють полегшенню сприйняття й самосприйняття людини, підсилюючи її почуття безпеки.

Серед функцій забобонів можна виділитітакі:

функція пристосованості. Наслідуючи розповсюджені забобони, людина пристосовується до середовища, не виділяється з нього, не викликає дратівливості інших, що сприяє причислению її до "своїх":

функція захисту власного "его". Завдяки цій функції людина відчуває свою зверхність, оскільки усвідомлює, що вона належить до культури чи суспільства з правильною системою цінностей і моделей поведінки;

функція вираження системи цінностей. Люди дотримуються певних забобонів, бажаючи позначити, виразити ті аспекти життя, яким вони надають особливого значення.

Наявність забобонів така ж природна, як і наявність стереотипів, однак забобони відрізняються від стереотипів, які можуть носити різноманітний характер, наявністю негативного афективного компонента. Визнаний фахівець у сфері дискурсу Ван Дейк стверджує, що негативні стереотипи і забобони знаходять своє відображення в мовній поведінці їх носіїв. До індикаторів забобон він причислює будь-які висловлювання на зразок:

"вони дивні" (в культурному чи інтелектуальному плані);

"вони не пристосовуються, не змінюються";

"вони втягнені в негативні дії (злочинні та ін.)";

"вони несуть загрозу нашим інтересам (економічним, політичним та ін.) [7; с. 70] .

У зв'язку з цим умовою, необхідною для продуктивного міжкультурного спілкування, на нашу думку, є не тільки визнання існування власних забобонів щодо носіїв іншої культури, але й наявність знань про можливість забобонів, які стосуються нашої рідної культури. Формування таких якостей мовної особистості, які дозволять їй адекватно реагувати в емоційному й мовленнєвому плані на прояв забобонів та на стереотипні судження щодо рідної культури, не менш важливе, ніж здатність