За класифікацією M. Беннета, залежно від обсягу інформації, покладеної в їх основу, стереотипи і забобони поділяються на дедуктивні та індуктивні [8; с. 34]. Дедуктивні стереотипи проявляються тоді, коли абстрактне узагальнене уявлення вживається до кожного без винятку носія певної культури. Індуктивні стереотипи виникають на основі дуже обмеженого досвіду, часто на основі спілкування з одним чи декількома представниками іншої культури. Цей різновид стереотипів найбільш небезпечний, оскільки грунтується на власному досвіді і створює ілюзію знання іншої культури. Індуктивні стереотипи найчастіше з'являються в результаті обмеженого досвіду спілкування з носіями іншої культури в рідній країні чи в країні, мова якої вивчається. Так, короткочасне перебування студентів у США за програмами "Work & Travel" та "Camp America", якщо вони не підготовлені до сприйняття чужої культури, призводить до виникнення індуктивних стереотипів, про що свідчить анкетування студентів після повернення зі Сполучених Штатів.

На основі обмеженого спілкування з представниками певного соціального прошарку населення США (незаможні студенти, діти з неблагополучних сімей, працівники їдальні, прибиральниці в готелі тощо) студенти роблять висновки, що, наприклад, американці-батьки не так сильно і сліпо люблять своїх дітей, як українські; вони не готові пожертвувати заради власної дитини не тільки відпусткою, але й просто вільним часом. Американські бабусі не водять своїх онуків на заняття музикою чи танцями; діти займаються цим у школі, і відповідає за них і їхні успіхи (чи невдачі) вчитель. Водночас до позитивних стеретипів наші студенти відносять той факт, що працівники їдальні в Америці нічого не виносять після закінчення робочого дня і не беруть продукти, призначені для дітей, собі додому, а шеф-кухар після роботи заходить у супермаркет, щоб купити собі щось на вечерю.

Недоліки стереотипів можна подолати за умов їх перетворення в істинні узагальнення. Характерною рисою культурного узагальнення є визнання того факту, що деякі явища, характеристики, цінності, які мають місце в домінуючій кількості випадків, пов'язаних із конкретним узагальненням, не

розповсюджуються абсолютно на всіх носіїв даної культури; що вони є тенденцією, яку треба враховувати, але не абсолютним фактом, який можна сприймати как постійну і невід'ємну характеристику, на основі якої слід діяти.

У процесі навчання міжкультурного спілкування й формування міжкультурної компетенції мовної особистості неможливо нехтувати узагальненнями. Вони стосуються сутності культури як феномена та ціннісних характеристик конкретної культури - рідної та іншомовної. Формування узагальнених уявлень на основі стереотипів слугує для:

зміни ставлення до "чужих" у цілому;

формування уявлення про складність і багатоманіття категорії "чужих";

здійснення декатегоризації.

При такій формі узагальнення ставиться під сумнів саме існування певної категорії: чи існує взагалі середньостатистичний американець або українець, чи це тільки робочі конструкти, що потребують модифікації їхнього змісту в кожному конкретному випадку. До того ж у кожного народу своє специфічне ставлення до узагальнень. Мешканці Великої Британії, наприклад, звикли бути "одним із багатьох", віддають перевагу людям, які не люблять виділятись, для них бути середньостатистичним англійцем означає бути справжнім британцем. Американці, навпаки, відхиляють існування самого поняття "середньостатистичний американець". Вони переконані, що кожен американець - це індивідуальність, яка наділена певними, тільки їй притаманними рисами, й вимагає до себе відповідної уваги.

Різні розходження, розбіжності зумовлені способом світосприйняття, нетотожністю вербальної катетеризації дійсності в різних мовах. На думку І.Г. Тараненко, індивідуальні розходження залежать від рівня вихідної інформації, яка враховує установку адресата на її сприйняття, від попередньої інформації, пов'язаної з фоновими знаннями, деталями дійсності, культури, побуту, від інтелектуального рівня, суб'єктивних інтерпретацій при декодуванні, від семантичних систем свідомості, образу світу, предмета [9; с. 631].

Проте присвоєння нової інформації, культурних цінностей не є однаковим для всіх. Змістовне структурування носить суб'єктивний характер: одна й та ж інформація сприймається й оцінюється по-різному. Цінності, настанови, навички обробки, оперування, когнітивний стиль діяльності, психологічні, національні особливості впливають на сприйняття інформації, яка надходить до суб'єкта учіння. В.В. Сафонова вважає, що парадигма розумових дій, яка вже склалась у суб'єкта в різних системах виховання та навчання, повинна бути включена в процес пізнання нової цивілізації, культури, яка відрізняється за багатьма параметрами, категоріями узагальнення, рівнем абстрагування, обсягом понять [10].

Для цього, а також для забезпечення відповідності навчання в українській вищій школі європейським стандартам, що має сприяти порушенню стереотипів у сприйнятті представників іншомовної культури та формуванню у студентів толерантного ставлення до чужої культури та цінностей, стилів життя, норм комунікативної поведінки тощо, необхідно враховувати досвід міжкультурної комунікації, що склався в багатомовній Європі. Тому, на переконання О.О. Першукової, в процесі формування іншомовної СКК слід звернути особливу увагу на теми, що відображають:

О загальноєвропейські цінності: свободу, демократію, права людини в суспільстві;

О повагу до загальноєвропейських законодавчих актів про права людини;

О прагнення до збалансованості інтересів представників різних країн і народів Європи, до проведення спільних акцій, спрямованих на розв'язання екологічних, економічних, соціальних і політичних проблем сучасної Європи і світу;

О відкритість і толерантність до представників інших культур, готовність вивчати традиції та звичаї інших народів;

О відмову від упередженого ставлення до іноземців, готовність знайти взаєморозуміння [11].

Ще одним негативним наслідком заангажо- ваної радянської пропаганди є перехід від культуроцентризму до відчуття власної меншовартості, характерний для сучасного українського суспільства.

Культурна комунікація не може бути монологічною, вона передбачає взаємні питання, з'ясування