В літературі зустрічається багато визначень терміну "бібліотерапія", які відмінні деталями, але єдині у тому, що ця галузь діяльності на межі медицини і бібліотечної справи пов'язана з активним заохоченням людини читанням ретельно підібраної літератури з метою її зцілення чи вирішення особистих проблем. Серед причин, за якими

ЛІТЕРАТУРА може бути використана для "терапії духу", називають такі: відволікання від сумних думок, небажаних острахів, зняття байдужості чи нетерплячості, підвищення самокерування, спонукання до розглядання особистих проблем із сторони [10].

Трохи історії. У казках "1000 і одна ніч" є епізод про те, як придворний лікар вилікував свого володаря, який страждав тяжкою хворобою й страхами, тим, що прописав йому перегортати сторінки книг. Відомий англійський лікар XVII ст. Т. Сангейдем радив своїм пацієнтам читати "Дон Кіхота". Вебер повідомляв про іншого англійського лікаря, який, як правило, приписував до рецепта: "Приймай по 3-4 сторінки з роману Смолєта". Еразм Ротердамський хворів на таку недугу, як нариви на обличчі. Лікар радив йому читати що- небудь комічне. Розповідають, що Еразм Ротердамський так сміявся за читанням однієї книги, що один із наривів прорвався, після чого він невдовзі одужав [11]. Про цілющі властивості сміху також відомо з найдавніших часів. Іще в Соломонових притчах було сказано: "Веселе серце благодійно як ліки, а сумний дух висушує кістки". Відомий лікар XVI ст., професор медицини у французькому університеті Монпельє, опублікував дві спеціальні книги про цей емоційний стан людини: "Трактат про сміх" і "Моральні причини сміху". В 1537 році університет закінчив Франсуа Рабле, лікар, монах, письменник, який створив знамениту середньовічну енциклопедію сміху "Гаргантюа й Пантагрюель". Перу Чарльза Бела XIX ст. - англійського хірурга, спеціаліста з анатомії й фізіології нервової системи - належить декілька праць з мімічних виявів сміху. Проблемами сміху цікавився і З. Фрейд, що відображено в його праці "Дотепність і його відношення до несвідомого". За Фрейдом дотепність заощаджує психічну енергію і, як стверджував давньоримський філософ Луцій Аней Сенека, продовжує життя. В 1977 році радянський психоневролог О. Лук видав книгу "Гумор, дотепність, творчість". А в 1978 році відомий американський лікар Раймонд Муді опублікував працю "Сміх після сміху: сила гумору, що зцілює". Німецький лікар Х.В. Гуфеланд XIX ст., автор книги "Мистецтво продовжити людське життя", писав: "...З усіх тілесних рухів, що потрясають тіло і душу разом, сміх є самим здоровим: він сприяє травленню, кровообігу, випаровуванню і загострює життєву силу в усіх органах". Сучасний лікар А. Зільбер у книзі "Медична культура сауни" наводить дані про те, що для того, щоб нахмуритись, людині треба напружити 64 м'язи обличчя, а щоб посміхнутись - тільки 14. Біохімічні і нейрофізичні дослідження виявляють такі зрушення в організмі, пов'язані з характером і силою сміху:

зростання імуноглобулінів, позитивна дія на імунореактивну систему;

зростання рівня ендорфінів, що забезпечують разом з іншими позитивними ефектами болевгамовуючий;

зниження стресу, що супроводжується зниженням рівня катехоламінів.

Теоретичні аналізи були використані на практиці лікарем П. Адамсом, який в 1991 р. в Балтиморі створив комуну, де хворих і просто розчарованих у житті людей лікують сміхом і увагою до них. На думку письменника Л. Карасьова, автора книги "Філософія сміху", комічне й смішне дуже потрібно нервовій, хворій людині, тому що у сміха є важлива особливість - вигнати страх [5]. В США активно діють не менш ніж 7 центрів по вивченню і практичному впровадженню бібліотерапії. Значні організації подібного роду існують у ряді європейських і азіатських країн. На медичних конференціях бібліотерапія висвітлюється як важлива частина традиційної медицини. У Фінляндії широко застосовується терапія поезією. В практиці бібліотерапії у Німеччині після сеансів проводиться багатоаспектне анкетування для виявлення особливостей сприйняття ними книги. В цілому зарубіжними медиками і бібліотекарями ця галузь діяльності розвивається вже досить давно. Перше згадування самого терміну відносять до 1916 року. З того часу з' явилося безліч публікацій, а в деяких країнах, таких як США, Польща, Німеччина, Фінляндія, ведеться навіть підготовка кадрів у цій галузі [10]. За часів Радянського Союзу дослідження з лікувального впливу книги на самопочуття людини почали проводити в 20-30-ті роки. Над цим питанням працювали в різні періоди такі вчені: М. Кутанін, Ю. Дрешер, Р. Скалер та ін.

Отже, бачимо, що психотерапевтичні методи дуже доречні в бібліотечній практиці. Тому наші бібліотекарі, які звикли активно працювати з книгою і вміють її пропагувати, готові займатися справою в цій непростій галузі діяльності. Адже життя не стоїть на місці. Кризове становище, яке торкнулось суспільства, дуже ускладнило процес особистісного становлення молодої людини. І реальність сьогодення примушує нас шукати нові форми роботи зі студентами.

Нам відомо безліч випадків, коли студенти самі звертаються до бібліотекаря за порадою - що почитати, щоб відпочити й відволіктись від буденної праці. Дуже часто студенти звертаються з таким проханням після складання іспитів, у стані самотності, за відсутності друзів, при нечуйному відношенні оточуючих, після невдалого кохання, перебуваючи при цьому в нервовому, стресовому, навіть агресивному стані (силу впливу стресу на здоров'я людини можемо виявити за допомогою тесту "Шкала Холмса і Рахе для стресогенних ситуацій") [2]. Для таких студентів читання літератури іноді стає єдиною