Як же узнати соціотип студента? Адже в нервовому стані невірно підібрані книги можуть внести в психіку й розлад - лінивість, загострення хандричного настрою. Небажаними являються в бібліотерпії і ті книги, які потребують розумової напруги, твори з песимістичним змістом, а також твори, в яких йдеться про хвороби й лікування [11]. К. Юнг розподіляв людей, в першу чергу, на екстравертованих і інтровертованих. При психологічно благодійному кліматі такі індивіди за своєю активністю майже не розрізняються. З підвищенням психологічного дискомфорту одні "інтровертуються", що називається "входять у себе", інші в тих же умовах "екстравертуються" - стають помітно активними [4]. Ось як пропонує відрізняти екстравертів від інтровертів А. Аугустинавічюте за зовнішніми ознакам.

Екстраверти від інтровертів відрізняються не тільки своїми психічними властивостями, але й зовнішніми. Це можна помітити по обличчю й очах. Більш розвиненою половиною обличчя у екстравертів, як правило, є ліва частина і ліве око, в інтроверта - права частина і праве око. Коли спілкуємося з людиною, як правило, увагу звертаємо на активне око, тобто дивимось не стільки на все обличчя, скільки на його активне око. Активна сторона обличчя частіше здається більш вузькою і більш довгою, активне око більшим і начебто більш осмисленим. Обличчя екстравертів більш рухомі і менш сковані, по них видно, що людина може наказувати й вимагати. В інтроверта особливим спокоєм відрізняється лоб. Іноді складається враження, що вони спостерігають "третім оком". Цікаво, що найтепліші, як і найхолодніші обличчя, в інтровертів. Для екстраверта об'єктом орієнтації у зовнішньому світі являються оточуючі об' єкти й суб'єкти. Інший об'єкт має право бути таким, яким він бажає бути. Якщо об'єкт заважає екстраверту, то він змінює з об' єктом відносини, а не сам об'єкт. Усі екстраверти боляче реагують на різні "перевиховування", що змінюють його проти волі. Об'єктом орієнтації в зовнішньому світі для інтроверта є відносини й почуття інших людей. Зосередженість інтроверта - це занурення не у себе, а у відношення оточуючого світу. І якщо екстраверт у деяких ситуаціях починає активно діяти, то інтроверт лиш спостерігає, тому що не хоче і не може порушувати ситуацію. Типовий приклад із студентського життя: після успішно складеного іспиту екстраверти майже завжди трохи незадоволені, що не встигли чогось довчити й дочитати. Більшість інтровертів із таким самим незадоволенням думають про те, що вони знали, але на іспиті ці знання не знадобились. За допомогою критики за неповороткість, лінивість інтроверта можна розворушити. Кожна необережна репліка про те, що він перестарався, на довгий час відіб'є бажання будь-якої діяльності. Якщо екстраверта піддати критиці за недостатню активність, він стає агресивним, злим і незрозумілим [1].

Важливим в бібліотерапії є також така риса, як уміння слухати людину. Слухання - це активний вольовий процес, це важлива частина професійної комунікації. Відсутність виразної демонстрації уважного слухання може бути розцінена як зневага, гордовитість, небажання спілкуватись. А коли слухаєш уважно, неважко з'ясувати характер особистості, зацікавлення, до чого людина прагне. У роботі бібліотекаря присутній зворотний зв'язок з читачем, який бажано застосувати. Метою зворотного зв' язку є перш за все допомога оточуючим. Міжособистісне спілкування зі зворотним зв'язком допомагає підвищити його якість, хоч люди і не надають значення зворотному зв'язку, коли комунікація йде успішно. За допомогою спеціального тесту можемо спробувати оцінити своє вміння слухати [14; 15].

Для великої кількості студентів існують труднощі у самовираженні. Чим менше в людині впевненості, тим більше він має схильність "ходити навкруги", перш ніж перейти до головного. У такій ситуації допоможе рефлексивне слухання - це процес, суттю якого являється прояснення змісту почутого [16]. В нерефлексивному слуханні важливим прийомом є мінімальна підтримка. Навіть найкоротші фрази типу цікаво, добре, звичайно, розумію, будь ласка і т.ін. сприймаються як коротка відповідь і стимулюють співрозмовника на подальше спілкування. Мінімальна підтримка особливо корисна, коли співрозмовник описує складну проблему, й особливо ефективна, коли студентові важко.

Ось ті основоположні концепції та методики, із яких складається бібліотерапія.

На сучасному етапі потяг до освіти й самоосвіти відчувається дуже сильно. Саме життя спонукає студентів озброїти себе знаннями. Між тим спеціальна освіта повинна не заглушати, а доповнювати загальну. Ми намагаємось застосувати досвід індивідуалізації самоосвіти, тобто найможливішого повного пристосування до особистості читача. Особливо мають для нас ціну ті читачі, у яких є сила почуттів, енергія, воля, чуйність, здібність не тільки бачити й розуміти оточуюче життя, але і відчувати себе в становищі іншого, приймати до уваги чужі переживання - будь це чуже горе чи

заважає людині перетворитися в "товстошкіру". При наявності чуйності будь-яка особистість, яка нею володіє, неначебто зливається з оточуючим життям, із людьми, із суспільством, стає виразником чогось великого, що навіть вище за нього [3].

М.О. Рубакін сказав свого часу: "Ми повинні зробити бібліотеку живим організмом. Ми повинні зробити цей організм розсадником найкорисніших суспільних мікробів. Кожна книга повинна бути таким мікробом. Ці мікроби повинні летіти в