Сталий розвиток цивілізації як домінуюча стратегія розвитку ХХІ століття передбачає (гіпотеза) сталий розвиток його соціальних інституцій, у тому числі і університетської системи освіти. Сталий розвиток університетської системи освіти обумовлює якісний зміст та функціонування в сучасних умовах діяльності професорсько-викладацького персоналу та студентів. Але не за рахунок наступних поколінь професорсько- викладацького персоналу, студентів та не позбавляючи наступні покоління якісного життя, функціонування професорсько-викладацького персоналу та студентів.

Отже, у кожному аспекті сталого розвитку університетської системи освіти головним є люди. Більше того, колишні студенти університетів формуються, розвиваються та стають викладачами - справжнім професорсько- викладацьким персоналом, які спроможні та зорієнтовані здобувати нове знання.

Ми переконані, що головним напрямом розвитку університетської системи освіти для сталого розвитку цивілізації є зміна організаційно-педагогічних моделей надання освітньо-наукових послуг.

Але що можливо зробити в сучасних умовах докорінної зміни соціально-економічних відносин в Україні? Ми вважаємо, що, користуючись принципом кормчого, слід використовувати наявні сили, ресурси оточуючого університет середовища для досягнення внутрішньої мети сталого розвитку університетської системи освіти.

Внутрішня мета сталого розвитку університетської системи освіти - це самовідтворення чи самооновлення людського капіталу університету через та разом з відтворенням людського капіталу цивілізації.

Необхідно враховувати інтелектуальні ресурси (це поняття близьке до другого, широковідомого - "людський капітал" [24]) у моделях розвитку університетської освіти разом з матеріальними ресурсами. Ресурси можна використовувати з тією чи іншою ефективністю, але їх наявність створює потенційні можливості для розвитку університету та суспільства.

Отже, що можна зробити? Сучасними умовами досягнення мети сталого розвитку університетської системи освіти є зростання, розвиток університетської автономії. Автономії, що передбачає утворення цілісної організаційно- педагогічної моделі університетської системи освіти: від бакалаврату, через магістратуру, аспірантуру та разом з докторантурою до спеціалізованих рад по захисту здобутих результатів власних наукових досліджень із підтвердженням вищого кваліфікаційного рівня.

Але що бажано зробити з урахування наявних ресурсних обмежень регіону? Оскільки основним ресурсом економіки ХХІ століття є знання, то університетська система освіти як осередок здобуття нового знання та його поширення повинна зайняти ключову роль, стати каталізатором у розвитку регіону через ініціацію низки інноваційних проектів, що інтегрують регіон у глобалізаційні процеси європейського освітньо-наукового простору.

Але як цього досягти? Зайняти ключову роль у розвитку регіону можливо урізноманіттям моделей співробітництва: на індивідуальному рівні - шляхом підтримки розвитку наукових та науково-методичних шкіл; на регіональному рівні - з наданням якісних освітньо-наукових послуг, щоб здобути конкурентні переваги у регіоні; на національному та на міжнародному рівнях - шляхом розвитку додаткових організаційно-педагогічних моделей. Все це обумовлює: залучення додаткових ресурсів, додатковий попит та завантаження інтелектуального потенціалу регіону та ініціалізує процес самооновлення.

Підкреслимо, що заклади або відповідальні особи, що приймають відповідальні рішення, повинні особисто відповідати, залежати від наслідків цих рішень. Прийняття відповідальних рішень без всебічного врахування законів природи та суспільства (наприклад, таких як закони збереження енергії, вартості, наявності зворотного зв'язку), зниження компетентності фахівців, що утворюють команду лідера, відсутність особистої відповідальності за прийняття відповідальних рішень рано чи пізно призводять до катастрофи. Відзначимо, що кожний із законів природи є своєрідною "моделлю, яка відображає ті чи інші риси реального світу з тією точністю, з якою ми сьогодні здатні їх представляти або відтворювати" [9, с. 26].

Відомий шлях розв'язання зазначеної ситуації - це участь членів закладу у прийнятті рішень при розв'язанні проблем. Саме тут згадаємо вислів Д. Гільберта: "Головне - це з множини проблем обрати найбільш прості, рішення яких дозволять відпрацювати концепції, які допускають узагальнення" [4, с. 108].

Проблеми, які здаються вирішеними, утворюють нові проблеми. Тому при вірному підході до рішення проблем потрібно слідкувати не лише за отриманими рішеннями, але слід уважно аналізувати усі зміни, які з цим пов'язані. Це дозволяє усвідомити як нові проблеми, що виникли, так і ті, що можуть з'явитись, якщо не буде вжито випереджальних дій.

З позиції глобалізації процесів, що відбуваються, наведемо своєрідну класифікацію моделей, яку пропонують І. Р. Пригожин та І. Стенгерс. "Кожний великий період в історії природознавства призводить до своєї моделі природи. Для класичної науки такою моделлю був годинник, для ХІХ століття - періоду промислової революції - паровий двигун. Що стане символом для нас? Наш ідеал, вочевидь, найбільш повно відображає скульптура - від мистецтва Давньої Індії чи Центральної Америки, від епохи доколумба до сучасного мистецтва. У деяких найбільш досконалих взірцях скульптури, наприклад у фігурі Шиви, що танцює, чи у мініатюрних моделях храмів Герреро, чітко відчутний пошук важко вловимого переходу від покою до руху, від часу, що зупинився, до часу, що тече. Ми переконані, що саме ця конфронтація визначається неповторною своєрідністю нашого часу" [12, с. 66].

У кожному випадку потрібні люди, які спроможні у прийнятний термін дати відповіді та вирішити проблеми. Саме тому рівень розвитку науки і освіти впливає на здатність суспільства знаходити ресурси для свого розвитку. Університетська система освіти створює потенційні можливості для розвитку суспільства, але конкретна траєкторія розвитку залежить від усіх основних систем забезпечення життєдіяльності, споживання чи сумісного розвитку суспільства. Існують експертні оцінки, які стверджують, що 1$, який вкладений в наукові дослідження, приносить близько 100$ прибутку [20]. Тобто зміна основних ресурсів розвитку визначає можливий