УДК 37.018.32

Наточій А.М., Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського

Загальноосвітні школи-інтернати у сучасному освітньому просторі України

У статті розглядаються проблеми функціонування загальноосвітніх шкіл-інтернатів у контексті гуманістичних особистісно зорієнтованих ідей виховання дітей та підлітків.

In the article the problems offunctioning of secondary boarding school in the context of bringing up children and teenagers on humanistic personally-oriented ideas are researched. На різних етапах суспільного розвитку в Україні існували групи дітей і підлітків, які потребували державної допомоги і підтримки. У зв'язку з цим державою створювалися особливі заклади суспільного виховання дітей (дитячі притулки, дитячі будинки, дитячі колонії, комуни, загальноосвітні школи-інтернати, санаторні школи-інтернати, школи соціальної реабілітації, гімназії-інтернати, ліцеї-інтернати тощо). Багатогранність і складність завдань, що стоять сьогодні перед суспільством (низький рівень життя народу, різке збільшення захворювань серед дітей, соціальне сирітство, безпритульність, зростання дитячої злочинності та ін.), вимагають від органів освіти, педагогічної науки нових нестандартних підходів до розв' язання проблем виховання, навчання, оздоровлення, соціального захисту й матеріального забезпечення цієї категорії дітей і підлітків.

Слово "інтернат" походить від латинського слова "internus", що в перекладі означає "внутрішній".

Інтернатами за радянських часів називали гуртожитки для учнів, які створювалися при початкових, семирічних і середніх школах з метою успішного здійснення загального обов'язкового навчання дітей.

" Школа-інтернат" за педагогічним словником визначається "як загальноосвітня школа, в якій діти навчаються і живуть" [4, с. 366]. Саме в такому розумінні "школи- інтернату", починаючи з 1956 року в Україні приступили до створення загальноосвітніх шкіл- інтернатів як навчально-виховних закладів нового типу. Для їх організації було виділено кращі будівлі існуючих середніх шкіл та інших закладів, розпочато масове будівництво нових шкільних приміщень за типовими проектами. В основному будувалися типові навчальні корпуси та гуртожитки на 210, 240, 360, 420, 450, 600 учнівських місць.

Сьогодні у системі освіти України досить скромне місце за чисельністю (близько 700) і дуже важливе за значенням займають загальноосвітні школи-інтернати різних типів (28 типів), вихованцями яких є діти і підлітки з певними соціально-психологічними проблемами у житті і такі, які мають вади у фізичному та розумовому розвитку.

У статті розглядаються проблеми виховання дітей і підлітків в загальноосвітніх школах- інтернатах таких типів: загальноосвітні школи- інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківського піклування; загальноосвітні школи-інтернати для дітей, які з певних причин не мають можливостей виховуватися і навчатися за місцем проживання; загальноосвітні школи- інтернати змішаного типу.

Теоретичну основу нашого дослідження склали основні ідеї Я.Каменського, Я.Корчака,

Макаренка, Й.Песталоцці, Ф.Прокоповича,

Сухомлинського, С.Швацького про народний і суспільний характер виховання; фундаментальні праці вітчизняних учених А. Бондаря, В.Галузинського, Б.Кобзаря, Б.Мельниченка, В.Слюсаренка й інших у яких розглядалися проблеми навчання, виховання, трудової підготовки, організації відпочинку, дозвілля дітей у навчальних закладах інтернатного типу; історико-педагогічні дослідження В.Липинського, В.Курила, М.Стельмаховича, В.Ступарика, О.Сухомлинської, які аналізують становлення й розвиток вітчизняної освіти.

Теоретичні та методичні основи діяльності інтернатних закладів відбиті в працях вітчизняних вчених (А.Бондар, В.Демиденко, Б. Кобзар, В.Покиданов, В. Слюсаренко, М.Ярмаченко), а також у роботах російських авторів (В.Афа-насьєв, Г.Заликін, В.Єфремов, Е.Костяшкін, М.Рякин, М. Тайчинов та ін).

Ряд дисертаційних робіт присвячені окремим аспектам розвитку, удосконалення навчання й виховання дітей в інтернат них закладах (С.Болтівець, Г.Іваненко, Е.Постовойтов, В.Слюсаренко, В.Чугаєвський, Н.Огренич, Л. Канішевська та ін.). Аналіз теоретичних досліджень і практика функціонування в Україні дають підстави визначити характерні особливості цих закладів виховання.

Ідея суспільного виховання підростаючого покоління виникла в ранню пору людської історії і на різних етапах розвитку суспільства набувала різного змісту.

В Україні ще за часів Київської Русі були спроби виховання знедолених і аномальних дітей. А в "Двірцевій школі", яка утримувалася за рахунок князівської казни, виховувалися діти київської знаті, які були повністю ізольовані від домашнього впливу батьків і з них готували кадри для державного управління, церковної організації, розвитку культури.

Започаткована система суспільного виховання в Україні у своєму розвитку зазнавала певних змін, але характерним для таких закладів виховання була "закритість", "ізольованість", що сприяло специфічності виховання: для дітей-сиріт і дітей із бідних сімей різних станів; дітей з певними фізичними і психічними вадами держава та суспільство забезпечували громадську опіку, а з другого боку виховували еліту суспільства. Розроблялись теорії виховання й навчання стосовно замкнутих, відірваних від життя суспільства колективів, найбільш ефективними ставали теорії і педагогічна діяльність у колективах сирітських.

У процесі становлення і розвитку системи інтернатних закладів України можна виділити декілька характерних етапів:

на першому етапі (ХІІ-ХІХ століття) заклади виховання інтернатного типу виконували функцію громадської опіки знедолених дітей і підлітків у вигляді дитячих притулків, виховних будинків тощо. Опіку здійснювала як держава, так і церква, окремі меценати;

на другому етапі (20-ті-30-ті роки XX століття) по всій Україні створюється мережа будинків для безпритульних, дитячих містечок, колоній, комун, клубів, дитячих майданчиків. Турботу про знедолених дітей держава брала на себе. Ці заклади виконували переважно навчально-виховну функцію;

на третьому етапі (50-ті-60-ті роки XX століття) створюються загальноосвітні школи- інтернати як навчально-виховні заклади нового типу. Крім навчання і виховання дітей-сиріт, дітей із багатодітних сімей, дітей безпритульних в школах-інтернатах спостерігається стійка тенденція до посилення політехнічного навчання, професійної підготовки вихованців, профілактичної, корекційної, реабілітаційної роботи, спрямованої на успішну соціалізацію особистості;

на четвертому етапі (70-і-80-і роки XX століття) формується розгалужена інфраструктура шкіл-інтернатів з відповідним матеріальним