на п'ятому етапі (кінець 80-х - 90-ті роки XX століття) розпочався пошук нових моделей шкіл-інтернатів як за формою функціонування, так і за змістом навчально-виховної роботи.

Дослідниками визначені такі основні блоки для нормального функціонування загальноосвітньої школи-інтернату:

створення умов для діяльності школи- інтернату (матеріально-технічна база, добір і розстановка педагогічних кадрів, розпорядок роботи школи-інтернату, комплектування її вихованцями та ін.);

організація навчально-виховного процесу (організація навчально-пізнавальної діяльності вихованців, форми і методи позакласної і позашкільної виховної роботи, самопідготовка учнів, інші види діяльності);

управління школою-інтернатом (розподіл обов' язків між директором і заступниками, планування роботи, організація життєдіяльності загальношкільного колективу, роль самоврядування вихованців та ін.);

організація спільної виховної роботи школи-інтернату, сім' ї та громадськості.

Кожний блок і всі разом являють собою множину взаємозв' язаних структурних і функціональних компонентів, підпорядкованих цілям освіти, виховання і навчання дітей та підлітків школи-інтернату. Це дає підстави з позицій системного підходу розглядати загальноосвітню школу-інтернат як соціально- педагогічну систему.

Практика функціонування загальноосвітніх шкіл-інтернатів підтвердила, що:

школи-інтернати були і є вдалою формою ефективного поєднання суспільного і сімейного виховання дітей та підлітків;

ці заклади виховання для багатьох вихованців стають "школою життя" і активної підготовки до трудової діяльності;

школи-інтернати виконували у період їх становлення й виконують в сучасних умовах провідну соціально-педагогічну функцію запобігання девіантної та делінквентної поведінки дітей та підлітків;

школи-інтернати сприяють педагогічній та соціальній реабілітації вихованців.

Чому ж тоді виникла необхідність пошуку нових моделей загально-освітніх шкіл- інтернатів і навіть постало питання про доцільність їх функціонування взагалі?

По-перше, кардинальні політичні та соціально-економічні зміни в українському суспільстві активізували проблеми дитинства: кількість хворих дітей, неблагополучні сім'ї, наркоманія, схильність дітей і підлітків до правопорушень, зростання числа соціальних сиріт тощо. Гостро постала проблема екології розвитку дітей і підлітків в Україні.

По-друге, демократизація і гуманізація усіх сфер життя сприяли суттєвим змінам в системі освіти України: з' являються заклади освіти нового типу (гімназії, ліцеї, коледжі тощо), які спричинили розшарування населення у можливостях здобувати освіту. Загальноосвітні школи-інтернати зі своєю " закритою" авторитарною педагогікою "не вписуються" у сучасні освітянські проекти.

По-третє, виникла проблема рентабельності загальноосвітніх шкіл-інтернатів. Не секрет, що загальноосвітня школа-інтернат на 300-400 вихованців "коштує" загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів 1500 учнів. Це означає, що школи- інтернати сьогодні економічно не вигідні для держави.

По-четверте, організація навчально- виховного процесу в загальноосвітніх школах- інтернатах не зорієнтована на здійснення соціалізації вихованців з урахуванням реалій сучасного динамічного життя суспільства. Методи виховання педагоги цих закладів в основному використовують як засіб подолання негативних тенденцій, як засіб перевиховання дитини, а не формування позитивних властивостей і якостей. Це сприяє поширенню "споживацької" психології у дітей та підлітків загальноосвітніх шкіл-інтернатів, яка породжує "бездіяльну" філософію життя. Вихованці зорієнтовані на те, що "для мене повинні...". Як результат - низькі адаптивні можливості до розумових та емоційних навантажень.

Спостерігається відсутність потреби у здоровому способі життя. Низькими є показники самоконтролю і саморегуляції. Багато з них не бережуть особисте та шкільне майно, не цінують чужу й власну працю. Викликають занепокоєння значні відхилення в соціальному й духовному розвитку вихованців.

Вважаємо, що на порозі XXI століття гуманне педагогічне мислення має сприяти оновленню функціонування загальноосвітніх шкіл-інтернатів як педагогічних систем, в епіцентрі яких - дитина з її радощами, болями, проблемами, сумнівами, свідомим вибором лінії життя, позиції погляду на світ.

Це можливо, на нашу думку, за таких умов:

необхідно "зняти" з вихованців загальноосвітніх шкіл-інтернатів "тавро" дефективності (психічної, моральної, фізичної). Проблеми дітей і підлітків у цих закладах освіти й в суспільстві маємо розглядати як результат складних умов життя. Змінимо умови - зміниться дитина. Загальноосвітні школи- інтернати - рівноправні суб'єкти, поряд з іншими, в національній системі освіти України;

важливим є прискорений перехід від усталеної навчально-дисциплінарної, закритої моделі школи-інтернату до відкритої, особистісно-розвивальної виховної системи;

проблеми навчання й виховання в школах- інтернатах вимагають системного і синергетичного підходів, впровадження інноваційних педагогічних технологій як необхідної умови розвитку особистості;

суттєвих змін потребує зміст і структура внутрішнього управління. Головним в управлінні такою школою мають стати "зв'язки- відносини", що об'єктивно виникають у процесі колективної праці і оптимальне функціонування яких буде визначати успіх управлінської діяльності у школі в цілому і в будь-який ланці навчально-виховного процесу;

нагальним є створення інноваційних проектів навчально-виховних закладів для дітей і підлітків у рамках програми "Діти України" на базі існуючих загальноосвітніх шкіл-інтернатів (навчально-реабілітаційні центри, освітньо- виховні комплекси, реабілітаційно-виховні комплекси тощо);

актуальною є проблема оптимізації структури інтернатних закладів на всеукраїнському, регіональному і місцевому рівнях із врахуванням необхідності, доцільності, можливості задоволення інтересів і потреб дітей та підлітків.

Ми повністю поділяємо і підтримуємо думку відомого дослідника проблем функціонування шкіл-інтернатів Б.Кобзаря, що сьогодні "... потрібна нова парадигма виховання і навчання дітей, що складають учнівський контингент інтернатних закладів, висування на перший план гуманістичних ідей і орієнтирів, пройнятих піклуванням про розвиток усіх сил кожного учня" [5, 97].

Ця парадигма має базуватися на кращих національних, культурних і виховних традиціях, враховуючи уроки історії українського народу, власні ресурси і можливості держави забезпечувати духовну й професійну творчість педагогічної громадськості.

Досліджуючи науково-методичні проблеми виховання особистості в загальноосвітніх школа-інтернатах, ми дійшли висновку, що одним із "шляхів" розв' язання їх є моделювання виховних систем цих закладів.

Виховна система школи -