УДК 37.013.73(44)

Мещанінов О.П., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили

ПРІОРИТЕТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ в УНІВЕРСИТЕТАХ XXI СТОЛІТТЯ

Обґрунтовано розширену форму організації та пріоритети професійної освіти в університетах XXI століття.

In the article the author argues in favor of an extended form of organizing and prioritizing for professional education at universities in the 21st century. Сучасні соціально-економічні перетворення в регіонах України відбуваються нерівномірно. Це є природним наслідком різного рівня розвитку промисловості, аграрного комплексу, політичної активності громадян, соціальної культури, різноманіття закладів освіти, культури, спорту, комунікаційної інфраструктури, природних ресурсів та традицій.

Усе очевиднішим стає протиріччя між традиційною організацією навчального процесу у вищих навчальних закладах та вимогами суспільства до якості їх випускників. Тобто різний ступінь готовності до змін у пріоритетах, визначенні якостей, у перспективних напрямках підготовки, бажанні та можливості вдосконалення професорсько-викладацького складу, розвитку матеріально-технічної бази та організаційної структури університетів, нормативно-правової та законодавчої основи у державі зумовлює потребу у своєчасному визначенні концепції та організаційно- педагогічної моделі розвитку університетської освіти, що адекватно враховує регіональну нерівність, наявність умов, ресурсів і традицій.

Метою дослідження є інноваційна організація навчально-виховного процесу в університетській системі освіти, яка зорієнтована на вільне задоволення індивідуальних потреб особистості, на здобуття вищої гармонійної професійної освіти і адаптована до традицій, умов та ресурсних обмежень регіону.

Доцільно згадати, що в Українській Соціалістичній Радянській Республіці у двадцяті роки концепція та модель системи освіти будувалися в умовах конкурентної боротьби з концепцією та моделлю системи освіти, що розвивалася у РСФСР [19, с. 3-5]. Наркомос України в особах "наркома Г.Ф. Гринька та його заступника Я.П. Ряппо (1880-1958) [9, с. 293] перебував під впливом так званої "американської" моделі освіти, яка базувалася на матеріальному підході й ідеях прагматизму". Головним типом шкіл передбачалася семирічка, на базі якої будувалися професійні школи. Професійні школи давали учням середню освіту та спеціальність, що забезпечувало можливість "продовжити освіту в технікумах (3-4 роки) та інститутах (4-5 років), які будувалися не один над одним, а паралельно. За цією моделлю, університети повинні були ліквідуватися". Концептуально професійна спрямованість вимагала перебудови всієї системи вищої освіти. "Ось чому Укрголовпрофос поставив на порядок денний не реформу, а революцію - ліквідацію університетів і реорганізацію спеціальних вищих навчальних закладів. При цьому він (Я.П. Ряппо, який ще у роки громадянської війни працював у народній освіті на Миколаївщині [19, с. 10]) посилався на досвід Французької революції, яка декретом 1792 р.

ліквідувала всі 22 університети. В 1921 р. українські університети було ліквідовано. На їх базі створювались невеликі спеціалізовані вузи соціально-економічного, педагогічного і медичного спрямування" [19, с. 7].

Черговий етап реорганізації вищої освіти України настав після прийняття 10 березня 1933 року постанови Ради Народних Комісарів УРСР "Про організацію на Україні державних університетів" [15, с. 3-4]. Державні університети створювались в 1933/34 н.р. у Києві, Харкові, Одесі та Дніпропетровську [20, с. 83] на базі фізико-хіміко-математичних інститутів та інститутів профосвіти. У законодавчому порядку на університети покладалося завдання підготовки висококваліфікованих спеціалістів із

загальнонаукових дисциплін, а також педагогів. Визначалася важливість університетської освіти в розвитку науки і підготовці науково- педагогічних кадрів. Отже, в цьому і полягає головна відмінність університетської освіти від інших організаційно-педагогічних форм навчального процесу вищої освіти.

У 30-х роках у Радянському Союзі набуває розвитку система технічних вищих навчальних закладів, яка з успіхом тиражувалася в індустріальних і республіканських центрах країни та відігравала важливу роль у реконструкції народного господарства. Для індустріалізації потрібні були фахівці інженерної кваліфікації.

У той же час визрівало взаємне неприйняття між усе більш вузьким голим практицизмом інженерної вищої школи та абстрактною фундаментальністю природничо-наукових

факультетів університетів, що набувало рис небезпечності з точки зору перспектив суспільного розвитку. Проблема подолання взаємного неприйняття ставала все більш актуальною і знайшла своє вирішення в моделі утвореного Фізтеху, особливого навчального закладу. Мова йшла про окремий, не залежний від інших освітніх структур, заклад.

Важливо підкреслити, що на Фізтесі не надають переваги повноті курсів, які читають на шкоду творчій стороні освіти. Саме такий підхід і відрізняє освіту від навчання. Доцільно згадати цитату О.М. Несмеянова (1899-1980), яку наводить A.M. Алексюк: "Мені здається, що загальним недоліком нашої середньої і вищої освіти - недоліком не мимовільним, а в якому ми усі винні - є обсяг знань без належної турботи про якість цих знань. Тим часом сам по собі обсяг цих знань має нульову цінність. Головне значення і в житті, і в науці має вміння застосовувати свої знання. Ми ж налягаємо звичайно на обсяг знань, а не на вміння їх застосовувати. Будь-яка освіта - середня чи вища - має розглядатися не як певний науконакопичувач, який дає змогу збирати знання, а як тренування мозку. Тренування мозку і в середній, і у вищій школі має бути. Якщо мозок тренований, то знання закріплюються ним легко, майже автоматично" [1, с. 441].

Класична форма організації навчального процесу в університеті як у закладі, що спрямовує свою діяльність на надання широкої освіти, готує та формує універсалістів, які за визначенням зорієнтовані на швидку адаптацію до актуальних сфер професійної діяльності, потребує адекватних змін та доповнення у відповідь на зміни в динамічному суспільстві. Але динамізм та