По-перше, ті формування, структури у суспільстві, які потребують випускників університетів, є споживачами продукції (випускників) університетів і де відчуваються зміни в суспільстві, повинні бути невід'ємною складовою сучасних університетів,

безпосереднім учасником навчально-виховного процесу, суб'єктом педагогічної діяльності.

По-друге, університети самі базують свою діяльність, є споживачами випускників середніх шкіл, інших закладів освіти попереднього рівня підготовки, і від рівня підготовки абітурієнтів у значній мірі залежить успішність виконання завдань власне університетом.

По-третє, навчання та виховання студентів відбувається не лише в стінах університетів, айв інших інституціях. Це бібліотеки, інтернет-клуби та кафе, театри, музеї, галереї сучасних і традиційних мистецтв, обсерваторії, планетарії, спортивні секції, басейни, зали, бази відпочинку та інші.

Усе це спрямовує на використання кваліфікованого кадрового потенціалу і організаційно- педагогічних можливостей цих організацій, установ та структур у сучасній інноваційній організації навчально-виховного процесу. Фактично ідуть поступове розширення та розвиток ідеї створення навчально-виробничих, навчально-наукових, навчально-культурних комплексів. Ми дійшли висновку, що сучасний університет повинен виконувати функцію ядра, яке кристалізує, є каталізатором формування університетської системи освіти.

Підкреслимо, що "за означенням, прийняв- тим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміються процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання" [9, с. 241].

С.У. Гончаренко зазначає, що принциповою особливістю університетської освіти є її фундаментальність, навчання студентів на рівні переднього краю розвитку наук та органічне поєднання навчання з фундаментальними дослідженнями. На нашу думку, також принципово змінюється і характер навчання. Тобто університетська освіта як навчальний процес набуває все виразніших рис дослідження явищ чи об'єктів, що передбачає: пошук або здобуття інформації, вибір з необмеженого інформаційно- комунікативного простору; аналіз та узагальнення у вигляді моделей в тій чи іншій формі. Все це є моделюванням. Ми переконані, що навчання отримує інноваційний зміст саме тоді, коли набуває виразних рис моделювання.

Загальновизнаними є першочергове значення освіти для розвитку демократичних суспільств та ключова "роль університетів у розвитку європейського культурного виміру". Україна, як учасниця Болонської угоди, з метою зміцнення європейської системи вищої освіти бере на себе певні зобов'язання. В аспекті досягнення цілей сталого розвитку надзвичайно важливим є подальший розвиток незалежності та автономії університетів.

Феномени цілісності Всесвіту та взаємозалежності зумовлюють потребу в новій людині як університетській людині. Потрібні універсали, всебічно і гармонійно виховані та освічені особистості, які вміють гармонізувати свої дії з довкіллям. У цьому і є об'єктивні причини утворення нових університетів та реорганізації інститутів України в університети, на базі яких слід розвивати університетську освіту, що слугуватиме підставою для наукових досліджень.

B.C. Горський нагадує, що в країнах Заходу накопичений достатній досвід щодо погляду на університет як на "інституцію, де студент "навчається вчитися", де він є самодостатньою і відповідальною особистістю, яка сама формує свою власну долю. Професор же - це досвідчений консультант, порадник, у співпраці з яким здійснюється корекція власного шляху впродовж навчання" [10, с. 27].

Як зазначає М. Богачевська-Хомяк, "абсолютні вартості існують, але ніхто не має абсолютної певності, які вони і як їх описати. Університет, освіта - це не скупчення абсолютних знань, а засіб до безнастанного пошуку тих знань. Адже мета освіти - вміння вічно вчитися. Законсервовані знання, як і пасивна віра, мертві. З різних маргінальностей нагромаджуються різні форми не тільки бачення, але й їхнього відтворення" [3, c. 10].

Діяльність традиційних освітніх систем, як правило, Грунтується на одному періоді часу, тобто на принципі "освіта на все життя". Сьогодні все більше поширюється принцип здобування "освіти впродовж усього життя" [5].

У Меморандумі з навчання протягом усього життя, підготовленому Комісією Європейського співробітництва та прийнятому у Брюсселі 30 жовтня 2000 року, пропонується шість ключових ідей [17, с. 11-19].

Ключова ідея 1. Нові базисні вміння для

всіх.

Мета. Забезпечити загальний і постійний доступ до навчання для отримання та поновлення навичок, необхідних для довготривалої участі у суспільстві знання.

Ось ці п'ять базисних вмінь: вміння працювати з інформаційно-обчислювальною технікою, іноземні мови, технічна культура, підприємництво та соціальні навички (вміння бути більш самостійним через

самоспрямованість, самовпевненість,

ризикованість). Хоча слід визнати, що контури вмінь, кваліфікацій та досвіду, потрібні на ринку праці сьогодення, постійно змінюються.

Ключова ідея 2. Більше інвестувань у людські ресурси.

Мета. Помітно підняти рівень інвестицій у людські ресурси для того, щоб зробити пріоритетним здобутком Європи її людей.

Ключова ідея 3. Інновації у викладанні та навчанні.

Мета. Розробити ефективні методи та умови викладання і навчання для континіуму навчання протягом усього життя.

Ключова ідея 4. Цінність навчання.

Мета. Значно вдосконалити засоби, за якими оцінюються участь та результати навчання протягом усього життя, особливо при неофіційному та неформальному навчанні.

Ключова ідея 5. Переосмислення керівництва та консультування.

Мета. Забезпечити спрощеність отримання високоякісної інформації та порад щодо можливостей навчання по всій Європі та протягом усього життя.

Ключова ідея 6. Наближення навчання до дому.

Мета. Надання можливості навчання протягом усього життя якомога ближче до учнів, у їх власній громаді та за підтримки засобів інформаційно-обчислювальної техніки, де це потрібно.

Традиційно університети функціонують на фіксованому місці, яке залишається недосяжним для багатьох мешканців регіонів. Як правило, їх робота базується на залученні професорсько- викладацького персоналу, і при цьому нехтується внесок, який здатні зробити