Що ж являє собою такий тип споруди, чому йому немає конкурента і замінника в очах народу?

"Козацький собор" древніший за саме козацтво. Першу відому п'ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор Милоніч за наказом Ярослава Мудрого. Можливо, вона також була хрещатою.

Такі хрещаті дерев'яні храми - типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного, небувалого. Його заслуга в тому, що цей поширений з давніх часів тип великої дерев'яної, переважно сільської, церкви воно вдягло в камінь, прикрасило безліччю чудових мотивів, вдосконалило і підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мислення.

Фахівці вважають, що перше таке кам'яне диво на Лівобережній Україні з'явилося в столиці найбільшого козацького полку Ніжині в 1668-1669 роках. З'явилося не в монастирі, а, як і належить козацькому соборові, на широкій площі серед міста.

Через кілька років подібна споруда з'явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз церкви і козацтва в національно- визвольній боротьбі.

У цей період православне духовенство прагне бути з народом. І охоче демонструє єдність смаків з інтересами козацтва.

Щоб зрозуміти духовну суть козацького собору, почнемо з порівнянь і зіставлень. П'ятиверхий хрещатий козацький і давньоруський тридільний і прямокутний у плані собори і досі - два найпопулярніші типи релігійних споруд в Україні.

І якщо порівняти їх, то ми побачимо, що давньоруський храм - будова цілком раціональна. В нього є фасад і абсиди, його внутрішній простір має початок і кінець, складається з таких частин:

а) місце для хрещення;

б) місце для віруючих;

в) місце для духовенства.

Він поділяється також на головне ("народне") і додаткові приміщення (нефи).

Козацький собор побудовано інакше. Часто він не має чітко вираженого фасаду (обличчя). Він однаковий з усіх чотирьох боків, повернутий водночас до всіх частин світу, до всіх присутніх на площі.

У цьому демократичність козацького собору. Але демократичність козацького собору не заважає йому бути й виразником барокового світогляду, зокрема складного відчуття неподільної єдності конечного і безконечного, безмежної складності всього сущого. Все це можна відчути і пережити при відвідуванні козачого собору у Ніжині чи Видубецькому монастирі в Києві. Скільки б ми не йшли під його мурами, він весь час ніби повертатиметься довкола своєї осі, залишаючись однаковим і незмінним скрізь і завжди, і навіюючи тим самим думки про абсолютний час і абсолютний простір, які не вкладаються у декартову систему часо-просторових координат.

Обійти його так само неможливо, як пережити вічність або подолати безконечність.

Інакше кажучи, ірраціональний образ світу втілений у камені. За своєю внутрішньою суттю український козачий собор органічно вписується в картину духовних пошуків європейського бароко.

Хрещаті п'ятибанні церкви і сьогодні прикрашають Київ, Чернігів, Ізюм, Новгород- Сіверський. Архітектура бароко туманить свідомість своєрідним сп'янінням. Внутрішня напруга задуму проявляється у зовнішній експресії архітектурної пластики козачого собору. Він чимось нагадує живу й рухливу, в кожному її вигині, кожному пружку, хмару. Хмару, що опустилася на землю і не встигла застигнути, скам'яніти, відокремитися від повітря, що її породило. Собор ніби не має стін. Храм ніби прагне розчинитись у просторі, а простір намагається проникнути в нього, злитися з ним.

Величезна кількість виступаючих колон, картушів, лиштви та інших декоративних прикрас. Одні з них виступають вперед, інші, навпаки, занурюються в товщу стіни, утворюючи хвилеподібні лінії силуету споруди. Архітектура ніби розплескується у просторі, тане в ньому, втрачає чіткі контури мас.

Іноді ми бачимо бані церков, обліплені, як небо, золотими зірками. І зсередини підкупольний простір також світиться і сяє, як небо вдень, а вночі наповнюється глибокою темрявою. І тут, всередині, будова не відгороджує людину від простору, а навіює відчуття розчинення в ньому.

П'ятиверхий козачий собор - втілення народної мрії про небо на землі. Образ палацу загадкового господаря, чиє серце перебуває у вічному ваганні між радістю буття і сумною загадкою вічності. Троїцький собор в Густині, Преображенський - в Ізюмі, Юріївський - у Видубецькому монастирі Києва та ін. ніби озвучені зсередини елегійною задумою. І водночас у них є щось від бахівського поривання у світ високих дум про вічність.

ГЕТЬМАНСЬКИЙ СОБОР - ХРАМ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

У впливових козацьких колах кінця XVII ст. демократичні настрої поступово згасають. Оточення гетьмана бачить у козацтві вже не озброєний народ, а скоріше нащадків давньоруських дружинників, слуг великих князів. Наприкінці XVII ст. гетьмани, що бачили в козаках дружинників, себе бачили князями, у гетьманській владі вбачали князівську. Українські гетьмани кінця XVII ст. прагнули утворити на Україні щось схоже на тогочасну європейську монархію. У "Літописі Самійла Великого" збереглися анонімні вірші, в яких засуджується прагнення гетьмана Івана Самойловича до впровадження інституту спадкової влади, зводить на ніщо козацьку раду.

В 1710 р. гетьманське самодержавство критикує Пилип Орлик.

Незважаючи на це, наступник І. Самойловича, гетьман І. Мазепа, пішов шляхом свого попередника, і цілком свідомо. Український гетьман виступає як переконаний ідеолог української монархії і активно включається в боротьбу з козацькою демократією, яку вважає застарілою. Мазепа переконаний, що вже час зрозуміти, що всі біди України - насамперед від козацької вольності, бо вона породжує незгоди.

Ідея національної монархії знаходить своє відображення в українській архітектурі кінця XVII - XVIII ст. Разом