Якщо кожен вихованець відчуває глибокий інтерес педагога до себе і своїх робіт, виникає справді цінний контакт як основа продуктивної взаємодії. Разом з тим, у роботі з свідомістю і підсвідомістю особистості вихователю або психологу необхідно дотримуватися особливої обережності, бути по-справжньому чесним і чутливим [9].

Взаємодія з іншими людьми, надання їм психологічної допомоги і підтримки вимагають від педагога - фахівця з арт-терапії розуміння самого себе, свого внутрішнього світу, власних мотивів, потреб, суперечностей, усвідомлення зони емоційних проблем, позитивних боків своєї особистості. Тому для реалізації програми з арт-терапії потрібна попередня підготовка фахівців: психологів та педагогів. Ця підготовка відбувалася під час реалізації тренінгового курсу «Виховуємо самостійність...». У структуру модулів просвітницького тренінгу для педагогів та психологів були введені вправи з елементами арт-терапії. Метою цього підходу є створення умов для самоспостереження педагогами власного досвіду переживань.

Переживши на досвіді труднощі свого особистого зростання, людина стає більш терплячою і мудрішою відносно інших [7]. У реалізації неди- рективних виховних впливів дуже важливо, щоб кожен педагог відносився до себе як до суб'єкта власних змін, розумів і приймав відповідальність за розвиток і особистісне зростання. Саме у цьому випадку можливо передати дитині відповідальність за її життя. Арт-терапевт (психолог, педагог за умовою попередньої підготовки) розділяє цю відповідальність в аспекті педагогічної підтримки, створює необхідні умови для самовираження і самопізнання. Найбільшу допомогу, як тонко помітила Н. Роджерс, ми надаємо людині тоді, коли щиро «вслухуємося» і проявляємо пошану до її здатності знайти свою власну відповідь на складне питання особистіс- ного зростання [4].

Звернемося далі до різних визначень категорії «арт-терапія» [2]. По-перше, це динамічна система взаємодії між учасником (дитиною, дорослим), продуктом його образотворчої діяльності і арт-терапевтом (психологом, педагогом) в «фасилітуючому» арт-терапевтичному просторі. По-друге, арт-терапія може розглядатися як терапевтична процедура на основі образотворчої діяльності. По-третє, це інноваційна технологія охорони здоров'я.

Процедурна сторона виражена у структурова- них арт-терапевтичних заняттях (сесіях) із гнучким алгоритмом дій. Це дозволяє відтворювати і транслювати прийоми, методи, процедури, а також отримувати передбачені результати. Разом із тим технологія арт-терапії відрізняється творчою варіативністю. Адже символічна мова малюнку точніша, ніж слова, передає зміст внутрішнього світу особистості, природний і привабливий, зрозумілий у будь-якому віці людям різних культур.

Використання педагогом (вихователем, вчителем) терапевтичного малювання в позакласній роботі дозволяє розширити діапазон гуманістично орієнтованих засобів досягнення педагогічної мети. Відповідно до образного виразу В.П. Бес- палько, дитина в арт-терапевтичному просторі «виявляє свої почуття, але і усвідомлює їх, дізнається щось нове про себе, розвивається інтелектуально й емоційно» [2]. Побічний продукт арт- терапії, за К. Рудестам, - відчуття задоволення, що виникає в результаті виявлення прихованих талантів і їх подальшого розвитку [5].

Серед позитивних феноменів, зафіксованих як зарубіжними, так і вітчизняними фахівцями, Лє- бєдєва визначає науково аргументовані і найбільш значущі [2]. Арт-терапія: створює позитивний емоційний настрій в групі; полегшує процес комунікації з однолітками, вчителем, іншими дорослими; сумісна участь в художній діяльності сприяє створенню відносин взаємного прийняття та емпатії; укріплює культурну ідентичність дитини, сприяє подоланню мовного бар'єру, особливо в багатонаціональних школах; дозволяє звернутися до тих реальних проблем або фантазій, які з яких-небудь причин скрутно обговорювати вербально; дає можливість на символічному рівні експериментувати з самими різними відчуттями, досліджувати і виражати їх в соціально прийнятній формі, робота над малюнками, картинами, скульптурами - безпечний спосіб розрядки руйнівних і саморуйнівних тенденцій (К. Рудестам); дозволяє пропрацювати думки і емоції, які людина звикла пригнічувати, надає можливість трансформувати їх у позитивний бік; розвиває відчуття внутрішнього контролю; арт-терапевтичні заняття створюють умови для експериментування з кінестетичними і зоровими відчуттями, стимулюють розвиток сенсомоторных вмінь і, в цілому, правої півкулі головного мозку, що відповідає за інтуїцію і орієнтацію в просторі; сприяє творчому самовираженню, розвитку уяви, естетичного досвіду, практичних навиків образотворчої діяльності, художніх здібностей в цілому; підвищує адаптаційні здібності людини до повсякденного життя і школи; знижує втому, негативні емоційні стани і прояви, пов'язані з навчанням; ефективна в корекції різних відхилень і розладів особистості; спирається на здоровий потенціал особистості, внутрішні механізми саморегуляції і зцілення; дозволяє вибудовувати відношення з дитиною на основі любові і взаємної прихильності і тим самим компенсувати їх можливу відсутність у сім'ї.

Як зазначають психологи та психотерапевти, арт-терапія не є чудодійною силою, здатною повністю змінити поведінкові і ментальні хворобливі паттерни. Але разом з тим, в арт- терапевтичному процесі суб'єкт набуває досвіду позитивних індивідуально-особистісних змін.

Інтеграція адаптованих методів арт-терапії до виховного простору була реалізована нами під час занять Програми «Сім кольорів життя» з малими групами молодших школярів інтернатних закладів різного типу (3-5 осіб). Ці заняття були рекомендовані практичним психологам та педагогам інтернатних закладів як корекційно- розвивальні з метою розвитку емоційної культу- ри, корекції емоційно-поведінкових розладів та розвитку самостійності у дитини з депривацій- ною травмою.

Концептуальні положення Програми «Сім кольорів життя» базуються на розумінні емоційної зрілості як основи для інтеграції розвитку особистості дитини. Якщо розвивати автентичність дитини завдяки проходженню на символічному рівні стадій хаосу, розінтеграції, поступової ідентифікації своїх психоемоційних станів та інтеграції їх навколо центра свого свідомого Я («его» за психоаналітичною