Але практика показує, що простого словесного викладу такої характеристики недостатньо. Сутність індивідуального звернення до клієнта в процесі тренінгу сама по собі є символічною, отже, здійснюється опосередковано. До того ж робота над символічним узагальненням інформації про клієнта ведеться у спільних діях, тобто, інтерпретація всіх способів самовираження здійснюється за участю клієнта: він розшифровує смисл власних рухів, ліній на малюнку, ланцюжку дій тощо. Тут необхідно зазначити особливе значення групи, яка бере участь у рефлексивній взаємодії, кожний може висловлювати своє бачення та розуміння дій власних і кожного учасника. Таким чином образ ліпиться поступово, інтегрується в цілісний, гармонійний символ, який відповідає намірам та прагненням клієнта. Завдяки такій роботі з тілесним символом клієнт отримує можливість донести необхідну для себе психотерапевтичну інформацію про власний внутрішній світ у максимально стиснутому, емоційно насиченому, а головне - опосередкованому вигляді. Водночас спрацьовує один із найважливіших принципів методики здивування [10]. Несподівано для себе клієнт починає здогадуватися, що його зрозуміли, знають, можливо, краще, ніж він сам. Відбувається миттєва зміна сприйняття та ставлення до себе, що підтверджує тьмяні здогадки, очікування, сподівання, а в результаті - поштовх енергії та бажання діяти. Саме тому символи сеансу танцювальної психотерапії повинні відрізнятися яскраво вираженою емоційно-особистісною насиченістю та забарвленням.

На всіх етапах танцювально-психомоторного тренінгу ми знайомимо учасників із поняттям психічних станів, таким чином вони свідомо залучаються до власного уявлення про внутрішні переживання й стани. Психотерапевт бере до уваги стан підвищеної сприйнятливості клієнтів до інструкцій, що супроводжують пізнання основних категорій танцю: ваги, простору, напрямку руху, ритму. Тут необхідно спиратись на такі важливі характеристики стану клієнтів як відкритість до нової і навіть парадоксальної інформації, готовність до внутрішніх змін, підвищеної м'язової активності тощо. Незважаючи на новизну, складність та насиченість інформації, клієнти засвоюють її майже повністю, формуючи устано- вку на її подальший розвиток. Для цього ми використовуємо міні-лекції, які передують роботі над рухом (додаток). Ф. Василюк вважає, в процесі співпереживання в психотерапевтичному процесі клієнт перебирає значну частку особистої відповідальності за його хід та подальші зміни у власному житті [2].

Досвід групової роботи засвідчує, що співпереживання в танці ніколи не підпадає під негативні емоції, оскільки танцювальні емоції завжди позитивні. Співпереживання клієнта в танці завжди ґрунтується на власному досвіді, своїх хвилюваннях, тривогах, своїй емоційній пам'яті. Співпереживання в танці дозволяє споглядати себе через призму образу танцю, тому воно стає надзвичайно яскравим, естетичним, світлим, а відтак містить елементи інсайту, катарсису. Катарсис в танці - це переживання екстазу, радості, любові, краси, це - пік експресії та самовіддачі.

У психотерапевтичній практиці часто використовується прийом, який має умовну назву «стоп- кадр». Що це означає? Учасника, який танцює, в будь-яку хвилину можна зупинити питанням, зверненим як до нього, так і до всіх присутніх: «Який стан зараз у даної людини?», «Що звучить в ньому, який ритм?», «Яким чином це виражається в танці?». Група починає вимальовувати миттєвий, «тут і зараз» новий образ товариша, сама також беручи участь у створенні цієї замальовки. Такі експромти ми записуємо, вони входять в золотий фонд символів групи. Наприклад, такі визначення психічних станів у момент піку переживань в танці «стан королеви», «танцювати, як птах», несу своє тіло як кришталеву вазу», «Я - жінка», «Я - любов» - стають символами стоп-кадрів.

Однак головним є те, що психічні переживання і стани можуть і стають стабільними властивостями особистості. Для цього необхідно виконати такі умови: психічні стани повинні бути суб'єктивно значимими та бути особливо цінними для людини, більше того - вони повинні часто повторюватися, тобто, їх необхідно «тренувати». Треба особливо відзначити, що вони повинні обов'язково бути завжди емоційно забарвленими. Спочатку короткотривалі та ситуативні, а потім в процесі багаторазового повторення ставати автоматичними, і нарешті - перейти у властивості особистості

Більш детально розглянемо деякі символи. Психомоторна активність клієнтів, яка насичена емоціями очікування, потребує таких символів- звернень, які створюють нові саногенні психічні стани. Символи зароджуються на пропедевтичному етапі, коли відбувається знайомство із схемою тіла та засвоєння основних понять танцю. Потім вони використовуються на заняттях відповідно до кожної теми: робота з відчуттями, образами в кореології, наслідування танців, стрип-пластика, танцювання свого імені тощо [8].

На початку роботи, символи виконують дидактичну мету, вони сприяють перш за все засвоєнню та прийняттю тілесної інформації. Вони прості та доступні для розуміння. Об'єднуючи на перших заняттях поки що невеликий матеріал, ці символи допомагають закріплювати позитивні емоції, мовленнєві та психологічні установки (комплекс рухових правил та дій). У зв'язку з цим важливу роль відіграє групова гетерогенна (на навіюванні) символтерапія, в результаті якої елементи рухів засвоюються легше та міцніше. Такі, наприклад, символи як «вага», «сильні ноги», «резинові руки», «розтягування простору», «відштовхування від стіни», «довга спина», «витягнута голова - кобра», а також образи та символічні вирази, що містять руховий компонент - «витягнути себе з болота», «сидіти на високому стільчику в барі», «я в просторі» - миттєво змінюють установку клієнтів, дозволяють їм відновити позитивний стан руху.

Застосування дидактико-психологічних символів дозволяє вирішити проблему вправляння та повторення. Це створює умови для багаторазового повторення і кожного разу дозволяє цікаво програвати один